Селянський рух у 80—90-х pp. Виступи чиншовиків.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 11Следующая ⇒

Проте ніякі заходи царизму не змогли спинити наростання боротьби селян. Як і раніше, у 80—90-х роках селяни захоплювали землі поміщиків, перешкоджали розмежуванню земель, рубали поміщицькі й казенні ліси, спасували поміщицькі посіви й сінокоси, не платили податки і викупні платежі, розбирали майно поміщиків, палили їхні маєтки, самовільно усували неугодних сільських старост і волосних старшин, чинили опір поліції, військам, властям. З кінця 80-х і в 90-х роках під впливом робітничого руху дедалі частішими ставали страйки селян і сільськогосподарських робітників у економіях. Серед інших у другій половині 80-х років виділялися виступи селян-чиншовиків, пов'язані з проведенням на Правобережжі чиншової реформи 1886 р.

Оскільки відносини між поміщиками та чиншовиками не були юридично оформлені і між ними йшла безперервна боротьба, царський уряд вирішив провести чиншову реформу. 9 червня 1886 р. він затвердив «Положення про поземельне влаштування вічних чиншовиків в губерніях західних і білоруських». Протягом трьох років землевласник і чиншовик мали укласти добровільну угоду про викуп наділу. Після трирічного терміну викуп ставав обов'язковим, але селянин мусив подати документи, які б підтверджували його чиншові права. Викупна сума вираховувалася на основі капіталізації чиншу з 6 %, держава давала позику, а селянин повинен був її сплатити протягом 49 років.

Багато чиншовиків ніяких документів не мали і через це при проведенні реформи позбавлялися землі.

Невизнання за багатьма чиншовиками їх прав, а отже, позбавлення їх землі, мізерні наділи, високий викуп викликали незадоволення селян і зумовлювали їх численні виступи проти поміщиків. Селяни захоплювали поміщицькі землі, відстоювали свої наділи, що їх мали відібрати, чинили опір поліції і місцевим властям.

С тановище робітників та їхні виступи проти капіталістичної експлуатації.

3 розвитком капіталізму погіршувалося становище робітників, посилювалася їх експлуатація. У Росії, в тому числі й в Україні, становище робітників було особливо тяжким, бо тут до капіталістичної експлуатації додавався гніт залишків кріпосництва. Царський уряд повністю підтримував капіталістів, ніякі закони майже до кінця XIX ст. не регламентували їх відносин з робітниками, які перебували у повній залежності від них, терпіли знущання й свавілля.

Намагаючись одержати якнайбільші прибутки, капіталісти при організації виробництва на підприємствах і будівництві не турбувалися про створення належних умов праці й життя робітників. У багатьох випадках найбільш важкі види робіт провадилися вручну, робітники були приречені на тяжку фізичну працю, працювали в непристосованих приміщеннях або просто неба, стояли у воді, витримували високу температуру, через відсутність вентиляції дихали вугільним або тютюновим пилом, повзали навпочіпки. Не було й охорони праці та техніки безпеки, через що часто траплялися нещасні випадки, які призводили до каліцтва й загибелі робітників. Медичного обслуговування робітників теж не було налагоджено. При підприємствах, як правило, не було ні лікарень, ні амбулаторій, ні лікарів, ні фельдшерів.

Робочий день тривав здебільшого 12—13 год, а на багатьох підприємствах, особливо невеликих.— цегельних, пиво- і медоварних, миловарних, винокурних, суконних, на будівництві залізниць — і 15—18 год.

При довгому робочому дні заробітна плата залишалася вкрай низькою. До того ж підприємці часто затримували зарплату і змушували робітників брати у фабричних крамницях продукти гіршої якості і за більш високими, ніж ринкові, цінами. Частими були штрафи, які відбирали в робітників до половини, а то й більше заробітку.

Вкрай незадовільними були житлові умови робітників. Вони жили в казармах, балаганах, бараках, а часто, особливо на шахтах і рудниках Донбасу та Криворіжжя, у землянках («собачівках»). У всіх них — сперте повітря, бруд, вологість, неймовірна тіснота, паразити, відсутність світла. Надзвичайно погано харчували робітників на підприємствах. В їжу використовувалися продукти низької якості, часто вже зіпсовані.

Як і в усій країні, робітники України, поряд з нестерпним економічним гнобленням, зазнавали й небаченого політичного безправ'я, гніту царського самодержавства й чиновників.

В Україні економічне гноблення й політичне безправ'я робітників доповнювалися ще національним гнітом, жорстокими утисками з боку царського уряду української мови й культури, від чого страждав весь український народ, у тому числі й українські робітники.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров