Передача на письмі звукового складу слів

Ненаголошений суфікс -ин (а) пишеться:

• в іменниках жіночого роду (бувальщина, долина, мілина);
• в іменниках чоловічого роду: харків’янин, татарин, росіянин (у множині -ин випадає);
• в присвійних прикметниках (сестрин, бабин, свекрухин).

Суфікс -ен пишеться:

• у дієприкметниках (зачинений, утворений, вражений);
• в іменниках (імена, племена, письмена).

Суфікс -ен (я) пишеться в іменниках середнього роду ІV відміни (зайченя, кошеня, рученята).

Суфікс -енн (я) пишеться в іменниках середнього роду, утворених від дієслів (мислення, попередження, звернення, оголошення).

Завжди з буквою е пишуться суфікси -елезн(ий), -ер(о), -тель: довжелезний, п’ятеро, вихователь.

Чергування і з іншими голосними

В основах багатьох українських слів звук [і] непостійний. Він, як правило, виникає на місці інших голосних внаслідок чергування.

Звук [і] з’являється на місці [о] та [е] переважно в закритому складі: школа- шкіл, прозивати- прізвище, джмеля- джміль, перо- пір’я.

Іноді [і] на місці [о], [е] виступає і у відкритому складі: печі- запічок, вози- візок, промені- промінець, випромінювати.

Звук [і] з’являється на місці [е] перед наступним складом з суфіксом -а- або -ува- в коренях ряду дієслів: підперезати- підперізувати, плескати- запліскувати, стерегти- остерігати, текти- протікати, защепнути- защіпати, летіти- літати, берегти- зберігати.

У словах діти (дітина), сідати (сидіти), звіситися (звисати) і зліпитися (злипатися) звук [і] чергується з [и].

Правопис і та и в основах українських слів

Написання і та и в сумнівних випадках наголосом не перевіряється. Потрібно знати правила вживання цих букв, які різні для українських та іншомовних слів.

Буква і в основах українських слівпишеться:

• якщо [і] чергується з [о] або [е] ( гірський- гора, камінь- каменя; шість- шести, підпірка- підпора; але: кит- кита, хибний- хиба);
• на початку слова (ім'я, інший, істина).

Буква и пишеться:

• у словах з -ий-: шия, чий, вий, пий, ший;
• у відкритих складах - ри-, -ли- ( гриміти, дрижати, тривога, крихітний);
• у слові щиголь.

Правопис і та и у префіксах українських слів

Букви і, и у префіксах пишуться за загальними правилами.

Префікси від-, під-, а також прі- (вживається лише в трьох словах: прізвисько, прізвище, прірва) пишуться завжди з буквою і: відкрито, підпалити, прізвище.

Звук [і] в них з'явився на місці колишнього [о] (відхилити- одхилити, прірва- прорвати).

Префікси з кінцевим приголосним перед двома або більше кореневими приголосними у кінці одержують голосний і: розібрати, відімкнути, обігнати.

Правопис і та и в суфіксах українських слів

У більшості суфіксів и та і пишуться за загальними правилами.

У суфіксах -ість, -іт, -ів пишеться і, оскільки [і] тут чергується з [о] та [е]: батьківський- батькова, царівна- царева, співучість- співучості.

У суфіксах -інь, -іш (ий), -ісіньк (ий), - юсіньк (ий) завжди пишеться і: височінь, далечінь, гарячіший, малюсінький, гарячіший, новісінький.

Суфікс -інн (я) пишеться:

• в іменниках, утворених від дієслів (сушити- сушіння, служити- служіння, ходити- ходіння);
• в іменниках із збірним значенням, утворених від іменника на -інь ( корінь- коріння, волосінь- волосіння).

Суфікс -инн (я) пишеться тільки в іменниках із збірним значенням, крім утворених від іменника на -інь (буряк- бурячиння, мак- маковиння, лопух- лопушіння; виняток: камінь- каміння, корінь- коріння).

Правопис і, ї та и в основах іншомовних слів

І пишеться:

1) На початку слова: ідея, Іліада, інструкція, інтернаціональний; Індія, Іспанія; Ібсен, Івон, Ізабелла.

2) Після приголосного перед голосним, є та звуком й: артеріальний, геніальний, діалектика, індустріалізація, матеріал, соціалізм, фіалка; аудієнція, гієна, клієнт, пієтет; аксіома, революціонер, соціологія, фіолетовий; радіус, тріумф; партійний, радій; Біарріц, Фіуме; Віардо, Оссіан, Фіораванте.

І в середині слова перед голосним іноді переходить у й і відповідно передається на письмі: курйоз, серйозний; ар’єргард, бар’єр, вольтер’янець, кар’єра, n’єca.

3) Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах (крім випадків, зазначених у в, 3–5 цього ж пункту), а також у похідних прикметниках перед наступним приголосним і в кінці слова: Замбезі, Капрі, Лісабон, Міссісіпі, Монтевідео, Нагасакі, Поті, Ніл, Севілья, Сідней, Сомалі, Сочі; Анрі, Білло, Гальвані, Грімм, Дідро, Дізель, Овідій, Россіні; лісабонський.

Примітка. Власні імена, що перетворилися в назви предметів і явищ, тобто стали загальними іменами, пишуться за правилами правопису загальних назв іншомовного походження: дизель (хоч Дізель).

4) Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: візаві, журі, колібрі, мерсі, парі, попурі, таксі, харакірі, а також перед наступним приголосним у таких невідмінюваних словах, як гратіс, піанісимо й под.

5) В усіх інших випадках після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним: бізнес, пілот, вібрація, академік, фінанси, графік, гіпопотам, логічний, гімн, кілограм, кіно, архів, хімія, хірург, література, республіка, комуніст, ніша.

Примітка 1. У ряді слів іншомовного походження, що давно засвоєні українською мовою, після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишеться відповідно до вимоги и: бурмистер (але бургомістр), вимпел, єхидна, імбир, кипарис, лиман, миля, мирт, нирка, спирт, химера та ін., а також у словах, запозичених із східних мов, переважно тюркських: башкир, гиря, калмик, кинджал, киргиз, кисет, кишлак.

Примітка 2. З и, а не з і пишуться також слова церковного вжитку: диякон, єпископ, єпитимія, єпитрахиль, камилавка, митра, митрополит, християнство тощо.

Ї пишеться після голосного: мозаїка, наївний, прозаїк, руїна, теїн; Енеїда, Ізмаїл, Каїр.

Але в складних словах, де перша частина закінчується голосним, на початку другої частини пишеться і: староіндійський, новоірландський; так само в позиції після префікса, що закінчується на голосний або приголосний; антиісторичний, доісторичний, поінформувати; безідейний, дезінтеграція, дезінфекція, дезінформація, розіграш.

И пишеться:

1) В загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним: дизель, динамо, диплом, директор, методика; інститут, математика, стимул, текстиль, тип; зиґзаґ, позиція, фізичний; марксизм, силует, система; цистерна, цифра; жирандоль, режим, джигіт, джинси; речитатив, чичероне; ширма, шифр; бригада, риф, фабрика.

2) У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида; Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика.

3) У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.

4) У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім j): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро.

5) У ряді інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський та ін.

Правопис ув основах іншомовних слів

У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французького u українське у, а не ю: брошура, журі, парашут; також у словах парфуми, парфумерія.

Написання о та а

У літературній мові, а також у більшості діалектів звуки о та а вимовляються достатньо чітко як під наголосм, так і без нього. Але в окремих випадках можливе їх сплутування. Розібратися в їх написанні допоможуть такі правила.

У кількох дієслівних коренях голосний [о] перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува- чергується з [а]: л о мити- л а мати, ск о чити- ск а кати, кр о їти- кр а яти, кл о нитися- кл а нятися, г о нити- г а няти.

Чергується [о] з [а] також у словах пров о джати- випров а джувати, пров о дити- пров а дити.

Буква а пишеться:

• після г, к, х перед складом з а ( кажан, хазяїн, гарячка, гарячий, качан, гаразд, калач);
• перед г у словах (багато, а також похідних від багач, багатир).

Буква о пишеться у словах: богатир (велетень, силач), комиш, борсук, коровай, кропива, крохмаль, монастир, отаман, поганий, погон, слов'яни, пором, солдат, козак.

Написання о та у

У літературній мові звуки [о] та [у] вимовляються чітко. Тільки перед складом з наголошеним [у] або [і] звук [о] наближається до [у]: кож у х, зоз у ля (зо^узул'a)

Сумнівний звук у цьому разі перевіряється наголосом: розумний, бо розум, ходімо, бо ходить, голубка, бо голуб. Але не в усіх словах написання о можна перевірити наголосом: кожух, порiг, собi. У такому випадку добирається така форма слова або споріднене слово, щоб у наступному слові не було наголошеного у чи і: кожух, бо кожушина, порiг, бо порога, собi, бо собою.

Завжди вимовляється і пишеться у в дієслівному суфіксі -увати і прикметниковому суфіксі - уват (ий): торгувати, білуватий, теплуватий, зимувати.

Буква у пишеться також в словах: ворушити, яблуня, яблуко, парубок, будяк, пурхати, мармур.

Чергування е з о після шиплячих та й

У літературній мові звук [е], що стоїть після шиплячих та [й], чергується з [о]. При цьому діють такі закономірності.

Після шиплячих та [й] перед шиплячими та м'якими приголосними- теперішніми або давніми пишеться е: стежечка, баєчка, шести, увечері, четверо.

Після шиплячих та [й] перед твердими нешиплячими пишеться о: стежок, (багато) байок, шостий, вечором, чотири.

Винятки з цих правил- деякі слова:

• печера, жерло, червоний, чекати, черствий, щедрий, черга, щепа ( незважаючи на те, що е стоїть перед твердими нешиплячими);
• чорніти, гайочок, чорнило, чорниці (ягоди), свіжості ( незважаючи на те, що о стоїть перед шиплячими та м'якими- теперішніми та давніми).

ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко, тому при написанні їх на письмі ніяких труднощів не виникає: гай, вир, сонце, гурт, жовтий, орел, сон.

Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді однаково звучать: призьба- просьба [проз'ба], ходьба- молотьба [молод'ба].

Тому треба запам'ятати деякі особливості їх написання.

Дзвінкі приголосні (загальні правила)

Дзвінкі приголосні в літературній мові завжди звучать дзвінко:

• перед глухими приголосними (думка, гадка, везти, дужка, рибка);
• в кінці слова (плід, гриб, вуз, міг).

Виняток становить звук [г], який у деяких словах вимовляється як [х]: у словах нігті, легко, дьогтю, дігтяр, вогко, кігті і похідних від них слів.

В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: бігти, бігцем, стерегти, домігся, одягти, тягти.

У словах тхір, тхнути, натхнення, натхнений і похідних від них, незважаючи на те. що походять ці слова від дихати, надихати, пишеться буква т.

Глухі приголосні

Глухі приголосні, що стоять перед дзвінкими, уподібнюються до парних їм дзвінких: во к зал [во г зал], фу т бол [фу д бол], про с ьба [про з ьба].

Щоб перевірити, яку букву треба писати в слові, її треба поставити перед голосним або сонорним приголосним: просьба - просити, мимохіть - мимо хотіння, боротьба – боротися.

У деяких словах написання таких приголосних не перевіряється, тому правопис їх треба запам'ятати: вогко, призьба, вокзал, мерехтіти, футбол, анекдот.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов