Операції, подібні до визначення.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 13Следующая ⇒

Окрім визначення понять, існують подібні прийоми. До них відносяться: опис, характеристика, порівняння тощо.

Опис – це процедура, яка полягає в перерахуванні ознак, які розкривають предмет. Опис застосовують при оцінці місця злочину, обставин справи, зовнішності злочинця тощо.

Характеристика - це прийом, за допомогою якого вказують які-небудь помітні ознаки предмета, важливі в певному відношенні. Наприклад, характеристика з місця роботи звинуваченого, потерпілого.

Порівняння – це прийом пояснення специфіки предмета через аналогію. Наприклад, “Столиця – серце держави”, “Совість – внутрішній суддя”.

Розрізнення – прийом, що встановлює ознаки, які відрізняють один предмет від іншого (подібного до нього). Наприклад, при розшуку людей фіксуються особливі прикмети певної людини.

Контрольні запитання:

1.Охарактеризуйте поняття як висхідну форму мислення.

2.Вкажіть відмінні ознаки та властивості поняття.

3.Виділіть зміст та структурні компоненти поняття.

4.На якому законі ґрунтується співвідношення між змістом і обсягом поняття?

5 Вкажіть типи відношень між поняттями. Наведіть приклади.

7.Що таке узагальнення і обмеження понять? Наведіть приклади.

8. Дайте характеристику поділу понять. Які правила поділу?

9.Дайте характеристику визначення понять. Які існують правила явних визначень?

10. Які ви знаєте прийоми, подібні до визначення?

11. В чому полягає суть класифікації? Які операції з класами ви знаєте?

Тема 3. Судження та логічні операції з ними

Загальна характеристика судження і його структура. Судження і речення. 2. Прості категоричні судження. Об’єднана класифікація суджень та розподіленість термінів в судженнях. 3. Відношення між судженнями. Логічний квадрат. 4. Складні судження та їх класифікація. 5. Поділ суджень за модальністю.

1.Загальна характеристика судження і його структура. В процесі пізнання світу люди встановлюють зв’язки між предметами, стверджують або заперечують факт їх існування. Ці зв’язки і відносини відображуються в мисленні в формі суджень, які надають людській думці закінчену форму, в якій може бути безпосередньо виражена істинність або хибність нашого висловлювання. Таким чином, судження – це логічна форма, в якій відображаються відношення між предметами та їх ознаками шляхом ствердження або заперечення. Наприклад, “закон” – це поняття, “Закон опубліковано” – це судження; “опублікований закон” – це поняття, “Опублікований закон вступив в силу” – судження.

Важливими характеристиками судження, які відрізняють його від поняття, є істинність та хибність. Наприклад, “вічний двигун” – це поняття, “Вічний двигун існує” – це хибне судження, “Вічний двигун не існує” – це істинне судження. В юридичній практиці встановлення істинності або хибності чогось – це складний процес, адже при цьому треба враховувати не лише точні правові норми, а й такі специфічні юридичні поняття як “завідомо неправдиве показання” та “сумлінна помилка”. Так, завідомо неправдиві свідчення свідка або потерпілого, завідомо неправдивий висновок експерта або завідомо неправдивий переклад з однієї мови на іншу кваліфікуються як злочин, який заключається у навмисному приховуванні фактів і свідомому перекрученні істини, і караються законом. У разі “сумлінної помилки”, коли істина перекручується не навмисне, не свідомо, а помилково, із-за незнання або недостатньої компетентності, підстави для притягнення до відповідальності відсутні.

У формі суджень формулюються всі наукові положення та досягнуті наукові істини, наприклад: філософські, економічні, соціальні закони, статті юридичних законів та нормативних актів тощо.

Якщо розглянути різні за змістом судження, то можна побачити, що в них є загальна структура, тобто вони однаково побудовані за формою. В цій структурі є 3 частини або 3 елементи:

Перший елемент – суб’єкт судження, який виражає знання про предмет судження, тобто те, про що (про кого) говориться у даному судженні. Скорочено суб’єкт судження позначається літерою S (від лат. Subiektum). При цьому слід відрізняти суб’єкт судження як логічний елемент від предмета (об’єкта) судження. Предмет, що пізнається у дійсності набагато багатший за те чи інше знання про нього, що виражено суб’єктом судження. Предмет судження відрізняється від суб’єкта судження в такій же мірі, як думка про предмет від самого предмету.

Другий елемент – предикат судження, який виражає знання про ознаку предмета судження, тобто те, що говориться про суб’єкт судження. Предикат позначається літерою Р.

Суб’єкт та предикат називаються термінами судження.

Третій елемент судження є зв’язка, яка виражає відношення, котре встановилося між суб’єктом і предикатом. Зв’язка має 2 форми: стверджувальну і заперечувальну. В українській мові зв’язка, як правило, не висловлюється, а лише мається на увазі. У випадках висловлювання це: “є”, “суть”, “мається” тощо.

Отже, формула судження: S - P: S і P – логічні змінні, зв’язка – логічна постійна або квантор.

Судження і речення. Будь-яке судження людина висловлює у формі речення. Навіть, коли ми думаємо про себе, не виражаючи думки в письмовій або усній формі, ми користуємося прихованою, внутрішньою мовою.

Речення у відношенні до судження є його своєрідною матеріальною оболонкою, а судження складає ідеальну, смислову сторону речення. Разом з тим, зв’язок між ними неоднозначний.

До цих відмінностей відносяться наступні:

· Судження завжди виражаються розповідними реченнями. Речення можуть виражати почуття, емоції і бути запитальними або окличними.

· Одне й те судження можна виразити за допомогою різних речень, різними мовами.

· Речення не має суворого обмеження у кількості складових частин, як судження.

· Структура судження може не відповідати реченню, навіть, коли основні члени речення співпадають з частинами судження.

· Як зазначав ще Аристотель, не всяка мова містить у собі судження, а лише та, в якій міститься істинність чи хибність чого-небудь.

Всю множину суджень можна поділити на 2 підмножини: прості і складні. Простим називають судження, яке не має самостійних частин. Наприклад, “Книга є джерелом інформації”, “Я – людина”. Коли відняти будь-яку частину судження, вона не буде судженням, а висхідне судження зруйнується, тобто судженням не буде окремо взятий термін “книжка” чи “є”, чи “джерело інформації”. Складним називається судження, яке складається із 2 або більше простих суджень, зв’язаних логічними сполучниками, а кожна з його правильних частин є судженням. Наприклад, “Я людина і ніщо людське мені не чуже”.

2. Прості категоричні судження. Об’єднана класифікація суджень та розподіленість термінів в судженнях. Прості судження можна поділити за ознакою предикату, таким чином ми отримаємо такі види простих суджень: атрибутивні, судження з відношеннями, судження існування.

Атрибутивними (категоричні) - це судження, в яких йдеться про притаманність предметам якихось властивостей або їх відсутність: “Франція є республікою”, “Жоден мій знайомий не був в Америці”.

Судження з відношеннями – це таке судження, у яких предикат представляє таку ознаку, як відношення між предметами: “Київ розташований вище по Дніпру ніж Канів”.

Судження існування – це судження, у яких предикат виражає наявність (буття) предмету: “Є люди, які можуть прогнозувати майбутнє”, “На Місяці не існує життя”.

Атрибутивні (категоричні) судження як найбільш поширені (судження з відношеннями і судження існування можна перетворити в атрибутивні) поділяються на види за кількістю і якістю. За якістю виділяють стверджувальні (S є P) і заперечувальні (S не є P) атрибутивні судження: “Злочин є суспільно небезпечним вчинком”, “Петров – не студент”.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии