Правова система — головний об'єкт порівняльного правознавства. Критерії класифікації правових систем

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 10 из 45Следующая ⇒

Як видно з попередніх глав, в якості головного об'єкта порівняльного правознавства виступає категорія «правова система».

Однак вчені-юристи наводять у своїх працях різні визначення правової системи, оскільки в різних країнах використовуються різні підходи до цього питання: в США — прагматичний, у Франції — порівняльно-право­вий, у Німеччині — філософський тощо. Відповідно до принципу єдності логічного й історичного загальне поняття «правова система» має відображати реальну історію та множинність форм права. Тому дослідження правової системи має охоплювати, по-перше, систему поглядів, ідей, уявлень, теорій, тобто праворозуміння в даний історичний період; по-друге, аналіз нормативної основи, її структури; по-третє, систему здійснення права.

Правова система — це система, що розвивається, вона не залишається постійною, а весь час змінюється в ході історичного процесу. Проте не всі її елементи розвиваються однаковими темпами.

Необхідність і важливість класифікації правових систем обумовлюється,

по-перше, науковими, пізнавальними та освітніми причинами. Тому що повне та якісне пізнання правової карти світу потребує не тільки її загального розгляду, а й вивчення її окремих частин, що увібрали в себе подібні правові системи. Тільки всебічне вивчення правових систем, взятих спочатку окремо як такі, а вже потім — у їх взаємозв'язку та взаємодії, дозволяє відтворити повну, чітку правову карту світу, що адекватно відображує реальну дійсність.

А по-друге, це зумовлюється суто практичними цілями — уніфікацією чинного законодавства та вдосконаленням національних правових систем.

Правова система поряд із інституціональною структурою — системою права — включає в себе низку інших компонентів правового життя суспільства. Аналіз цих компонентів дозволяє виділити такі сторони й аспекти правового розвитку, які не можуть бути розкриті шляхом аналізу тільки системи права. В понятті «правова система», на відміну від поняття «система права», відображається не стільки внутрішня узгодженість галузей права, скільки автономність правової системи як самостійного соціального утворення. Слід зазначити, що в усіх випадках йдеться про взаємопов'язані поняття, одне з яких, більш вузьке, охоплюється іншим, але не втрачає при цьому свого автономного значення.

Проблема поділу правових систем на певні групи або сім'ї є однією з основних проблем порівняльного правознавства та вже давно привертає увагу компаративістів.

У пошуках розгорнутої класифікації основних правових систем юристи-компаративісти брали за основу різні фактори, починаючи з етичних, расових, географічних, релігійних і закінчуючи правовою технікою та стилем права. Інколи в запропонованих класифікаціях взагалі було складно знайти якусь чітку основу.

На думку французького компаративіста Р. Родьєра, в юридичній компаративістиці «класифікацій існує приблизно стільки ж, скільки й компаративістів». З цим слід погодитись, якщо зважити на відомі компаративістам спроби А. Есмена, Є. Глассона, А. Леві-Ульмана, Г. Созер-Холла, Дж. Вигмора та інших запропонувати свої версії такої класифікації. Але з різних причин жодна з них не може претендувати на наукове значення й тому не розглядається детально. Отже, при дослідженні основних правових систем на перше місце досі ставиться питання їх класифікації.

В основу класифікації можуть бути покладені більш широкі або, навпаки, більш вузькі характеристики географічної сфери; вона може мати історичний (діахронний) або логічний (синхронний) характер; її можна здійснювати як на рівні правових систем, так і в межах окремих галузей права. Звідси походить принципова можливість різноманітності класифікацій, створених на основі різних критеріїв і з різними цілями.

Результатом класифікації правових систем є системна одиниця — правова сім'я. Кожна правова сім'я має свій специфічний комплекс безпосередніх юридичних детермінант. Поняття «правова сім'я» відображує ті особливості деяких правових систем, які є результатом подібності їх конкретно-історичного розвитку й структури, джерел, ос­новних галузей і правових інститутів, правової культури, традицій, особливостей правозастосовчої діяльності, юридичного мислення тощо. Класифікація можлива як на рівні правових систем, так і на рівні основних галузей права. Ці два різновиди класифікації не є протилежними один одному. Але змішування їхніх критеріїв і цілей часто призводить до неправильних висновків.

Безумовно, всі галузеві класифікації так чи інакше містять ознаки, що характеризують класифікацію й на рівні правових систем. Здається, що найбільш потрібною.є класифікація на рівні правових систем, створена на основі сполучення органічної єдності декількох систем ознак, тобто в основу класифікації має бути покладений не один єдиний, а значна кількість критеріїв. Використання системи критеріїв дозволяє не замикатися на одному з них, а відповідно до принципів логіки враховувати особливості різних компонентів правових систем.

Правильність вибору системи критеріїв визначається перш за все виконанням вимог, які висуваються до будь-якої логічно стрункої класифікації. Основним при цьому є відоб­раження в класифікації характерних ознак, спільних для всіх правових систем тієї чи іншої сім'ї. При цьому слід підкреслити, що критерії класифікації можуть бути різними.

Для виділення основних правових сімей найбільш суттєвими є три взаємопов'язані групи критеріїв:

ü історія правових систем;

ü система джерел права; структура правової системи:

ü основні правові інститути й галузі права.

Ці критерії дозволяють розкрити якісну специфіку тієї чи іншої правової сім'ї. Вони є критеріями не тільки синхронного, а й діахронного аналізу правових сімей.

В теорії і практиці порівняльного правознавства існує також декілька інших групкритеріїв класифікації правових систем, а саме:

ü культурологічний та політичний фактори, що зумовлюють правову ідеологію, яка базується на природі виникнення і розвитку правових систем і відображає їх генетичні корені і правову культури, пануючу на певній території;

ü техніко-методологічні (структурно-функціональні) критерії, які свідчать про рівень зв’язаності правових елементів загальним правопорядком. Цей критерій включає такі елементи як: систему джерел, структуру права, юридичну техніку, систему юридичної освіти, юридичне мислення тощо.

Рівень і характер правового розвитку має суттєве значення не тільки для класифікації правових систем, а й для з’ясування загальної картини сучасного стану і тенденцій розвитку права в окремих країнах, регіонах і світу в цілому.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности