Власність: сутність, форми і місце в економічній системі.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 13Следующая ⇒

Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність — це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:
хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;
як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;
хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:
Право володіння.
Право користування.
Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).
Право на доход (право володіння результатами використання благ).
Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).
Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).
Право на передачу благ у спадок.
Право на безстроковість володіння благом.
Заборона щодо використання блага недозволеним способом.
Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).
«Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково — у випадку порушення її умов тощо.
Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв’язок.

Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).

Колективна власність — це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.
Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.
Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

Важливе місце в економічних системах країн із ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах — понад 50 %, у США та Японії — близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.

13. Корпоративна (акціонерна) власність.

Відносини власності - це певна система відносин з приводу володіння, розпорядження, користування, привласнення і споживання людьми як засобів виробництва, так і результатів праці.

Економічний зміст відносин власності полягає в реальних діях суб'єктів по володінню, розпорядженню і використанню об'єктів власності. Власність складає серцевину системи економічних відносин суспільства. Стабільність розвитку економічної системи залежить від наявності у ній таких форм власності, які б у найбільшій мірі сприяли розвитку продуктивних сил. Тому зміна форм власності відкриває нові горизонти розвитку економічної системи.
Людству відомі дві основні форми власності - приватна і суспільна.

Форми власності не є незмінними. Вони виникають, розвиваються, модифікуються і зникають із зміною умов і середовища, в яких вони існують. В основі еволюції форм власності лежить механізм постійного оновлення економічного устрою суспільства.

З розвитком ринкової економіки панівного характеру набула приватна одноосібна власність, яка поступово модифікувалась в акціонерну (корпоративну) власність. Сучасна ринкова економіка ґрунтується на таких основних формах власності: дрібнотоварна, приватна індивідуальна, акціонерна, власність трудових колективів підприємств, державна, інтегрована корпоративна і інтегрована міждержавна. Така розмаїтість форм власності свідчить, що сучасна ринкова економіка - це змішана економіка.

Акціонерна власність вносить суттєві корективи у спосіб взає-модії робочої сили з засобами виробництва. Відбувається процес наближення до тотожності праці й власності, робітник стає працю-ючим власником.
Всебічний розвиток корпорацій не є єдиним процесом, що доко-рінно змінює відносини класичної приватної власності, позитивно заперечуючи її сутність.

Типи економічних систем.

Коротка історія розвитку економічних систем аж до сучасних їх форм. Розрізняють "чистий" капіталізм, командну економіку, традиційну економіку і змішані системи.

Чистий капіталізм

Характерними рисами та особливостями "чистого" капіталізму епохи вільної конкуренції є:

1. Приватна власність на фактори виробництва.
2. Ринкова система координації і управління господарської діяльності людей.
3. Свобода підприємництва і вибору діяльності.
4. Мета господарюючих суб'єктів - отримання максимального прибутку і діючи на свій страх і ризик.
5. Банкрутство чи прихід окремих нових виробників суттєвого значення для ринку немає.
6. Діє чиста або досконала конкуренція і отримується максимум прибутку при мінімумі витрат.
7. Забезпечується панування споживачів над виробниками, тобто виробляється тільки те, що купується.

Командна економіка

Командна економіка, або адміністративно-господарська система має такі характерні риси:

1. Суспільна власність на фактори виробництва.
2. Панування централізованого планування і розподілу економічних ресурсів.
3. Колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності.
4. Відсутність будь-якої конкуренції і монополізм виробників.
5. Відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників.
6. Панування виробника над споживачем. На ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється. Вибору у споживача немає.

Традиційна економіка

Вона існує близько в 100 країнах. Основними специфічними рисами традиційної системи є:

1. Панування приватної власності.
2. Низький рівень економічного і соціального розвитку.
3. Багатоукладність економіки.
4. Залежний характер соціально-економічного розвитку.
5. Виробництво, розподіл і обмін базуються на звичаях, традиціях, культових обрядах.
6. Технічний прогрес різко обмежений.
7. Неписьменність населення, перенаселеність, високий рівень безробіття, низька продуктивність праці.
8. Темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва.
9. Велика зовнішня фінансова заборгованість.
10. Виключно висока роль держави і силових структур в економіці і політиці.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції.

Змішані системи

Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.
2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.
3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.
4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии