Глобальні фінансово-економічні кризи

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 14Следующая ⇒

Особливість сучасного етапу глобалізації

також проявляється

у посиленні дій держави

у забезпеченні безпеки

на фінансовому ринку.

Слід відзначити, що

ці особливості виявилися результатом

глобальної

фінансової кризи 2008–2010 рр.

Підходи, умови і фактори визначення перспектив глобалізації

Проект глобалізації

як теорія і політика Заходу,

запропонований світу

наприкінці XX ст.,

є спробою визначити майбутнє.

Головні контури цього проекту

знайшли своє відображення

в теоріях

Хантінгтона

(«зіткнення цивілізацій»),

Бжезінського

(«велика шахівниця»)

і цілого ряду американських авторів.

Проблему загрози

зіткнення цивілізацій

найбільш виразно

зобразив С.Хантінгтон.

Основні умови чи фактори,

котрі необхідно брати до уваги

й аналізувати при оцінці

перспектив глобалізації,

формують

достатньо складну систему,

яка включає такі положення.

1) Глобалізація – багатогранний процес,

тому необхідно

розрізняти і розмежовувати

різні його сторони.

У цьому випадку

важливо виокремити

дві сторони: «матеріальний»,

Техніко-економічний процес

та його

ідеологічно-політичну форму.

В цьому сенсі глобалізація

являє собою кентавра,

«тіло» якого – технологічна революція

у сфері

інформатики і телекомунікацій,

прискорене зростання

транснаціональних

переливів капіталу

і міжнародної торгівлі,

зростаюча

взаємозалежність суспільств,

а «голова» і «руки» – уряди США,

інших країн «великої сімки»

і міжнародні фінансові організації,

що ними контролюються

і діють відповідно до

принципів Вашингтонського консенсусу,

у дусі ідеології й політики

неоліберального ринкового глобалізму.

2) Глобалізація поширюється на країни,

між якими існує величезна різниця

з огляду на географічне розташування,

наявність факторів виробництва

та інших умов виробництва.

Йдеться про різницю

у розмірах території,

чисельності та густоті населення,

кліматичних умовах,

наявності здатної для обробки землі,

доступних для експлуатації

мінеральних ресурсів,

за рівнем економічного

і соціального розвитку,

політичного устрою, культури тощо.

Звідси і різне положення держав

у глобальному силовому полі

світової економіки і політики.

Слабкі позиції більшості країн,

що розвиваються

(гірші стартові умови модернізації,

нерівні умови торгівлі,

доступу до нових технологій і т.п.),

визначили їх відставання

від лідерів технологічного прогресу.

3) Економічна глобалізація,

тобто зниження та усунення

національно-державних бар’єрів

для вільного руху товарів,

капіталу і послуг по всьому світу,

може до певного ступеня

послабляти різницю

між країнами в забезпеченні

природними факторами виробництва,

але одночасно веде до посилення

різниці в інших відносинах.

Управлінські ресурси

дозволяють спрямовувати

сили ринкової конкуренції

в такий спосіб, щоб притягувати

до себе фінансові активи і

кадри висококваліфікованих спеціалістів

з інших, у тому числі менш розвинутих країн.

4) Наслідки глобалізації неоднозначні.

У так званому світі, що розвивається,

за останні чверть століття

досягнуто певного прогресу

з ряду позицій

(збільшення середньодушових доходів,

рівня грамотності дорослого населення,

зниження дитячої смертності тощо),

однак за середніми цифрами

ховається вкрай суперечлива картина:

одні країни (включаючи Китай, Індію)

у той чи

інший спосіб просуваються

до розв’язання тих завдань,

які перед ними стоять,

демонструючи

принципову можливість

одержання вигід

від долучення до глобалізації;

інші – і їх більшість –

все більше відстають чи тупцюють на місці.

Неоднозначність результатів

підкреслює значення

політичного фактора –

здатності (чи нездатності)

держави спрямовувати розвиток.

5) Неоднозначні наслідки глобалізації

і для самого Заходу:

будучи вигідною для нього

у економічному відношенні,

вона супроводжується й

побічними негативними ефектами

– такими, як зростання

легальної і нелегальної міграції

з країн, що розвиваються

(на несприятливому для Заходу

демографічному фоні);

поява внаслідок цього

нових вогнищ етнокультурних

і соціальних антагонізмів;

активізація ультраправих

на расистському і

націоналістичному підґрунті;

підживлювана ззовні

тіньова економіка,

організована злочинність,

наркобізнес; ще й

розповсюдження

імпортованої проституції,

поширення ВІЛ.

У світлі цього зрозумілим

стає досить стримане

(якщо не сказати більше)

ставлення частини

західного суспільства

до глобалізації.

Успіхи ультраправих на виборах

у ряді країн Європи –

один з індикаторів

незадоволення наслідками глобалізації.

6) Спротив політиці

неоліберальної глобалізації –

такий самий об’єктивний факт,

як і сама глобалізація.

У тій чи іншій формі

вимушені застосовувати

захисні заходи як країни,

що розвиваються,

так і промислово розвинуті країни –

в рамках

регіональних економічних об’єднань,

шляхом переговорів тощо.

Серйозною

суспільно-політичною силою

стали протестні рухи,

учасників яких

називають антиглобалістами,

хоча, як правило,

йдеться про виступи

не проти глобалізації як такої,

а проти ринкового фундаменталізму

і його негативних соціальних наслідків.

7) Західна модель

суспільства споживання

зіштовхується із проблемами,

обумовленими

природними,

соціальними і

моральними межами

розвитку цього типу виробництва

у масштабах, несумісних

із збереженням довкілля

у придатному для

життя майбутніх поколінь стані.

У США та інших країнах Заходу

зростає критика

споживання і марнотратства –

і не лише за екологічними мотивами:

критики пов’язують

феномен споживацького достатку

із вседозволеністю,

з втратою моральних орієнтирів

і самоконтролю людей

над своєю соціальною поведінкою.

Посилюються сумніви

стосовно моральної

коректності і перспективності

панівної на Заході

системи цінностей і характеру

людських відносин загалом.

8) Соціологічні дослідження

фіксують важливі зрушення

у системі

ціннісних орієнтацій

великих груп населення.

Опитування, проведені у США,

Великобританії і Німеччині (Західній)

ще у 80-ті рр.,

виявили формування

нової ціннісної парадигми,

що відрізняється від пануючої,

неоліберальної.

Респонденти не тільки відзначали

перевагу захисту довкілля

над економічним зростанням,

співробітництва над конкуренцією,

але й висловлювалися

на користь збереження ресурсів

для майбутніх поколінь,

зменшення технологічних ризиків,

більш широкої участі громадян

у прийнятті важливих рішень тощо.

Зміни у ціннісних орієнтаціях

хоча й не одержали

поки відповідного відображення

у поведінці більшості людей,

можуть стати одним із факторів,

що впливатимуть

глобалізаційних процесів.

9) Ідеологія і політика

неоліберального глобалізму переживають кризу.

10) Глобалізація

сприяє посиленню

нестабільності в

міжнародних відносинах,

зростанню насилля.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры