Революційно-демократичний і робітничий рухи

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 17 из 46Следующая ⇒

У 1860-1890 рр. в Україні поряд з національним розгортався і революційно-демократичний, а потім і робітничий рух. Найбільш відомим революційно-демократичним рухом було народництво, який започаткувала революційне настроєна молодь. Метою народників було повалення царизму шляхом селянського повстання і встановлення соціалістичного ладу в країні на базі існуючої селянської общини. Йдучи «в народ», революційна молодь намагалась за якихось 2-3 роки підняти селян і здійснити «соціальний переворот». І хоч народники проявили величезний ентузіазм, проте їх дії потерпіли поразку, бо вони йшли хибним шляхом.

Народницький рух пройшов ряд етапів – від створення таємних організацій для ведення агітації на селі і до проведення політичного терору. Високою організованістю й активністю в Україні відзначалася діяльність осередків загальноросійської народницької організації «Земля і воля». Великого розголосу в 1876-1877 рр. набула так звана Чигиринська змова. Група київських народників, яку очолював Я. Стефанович, вирішила використати заворушення селян в Чигиринському повіті. Спираючись на наївний монархізм селянства, вони підробили і розповсюджували від імені царя грамоту, який нібито закликав селян збиратись у «таємні дружини» і скинути поміщицьке ярмо. Змова була розкрита, поліція схопила організаторів. Усього вона арештувала близько 1000 осіб.

У відповідь на репресії царизму нова народницька організація «Народна воля» зробила основною формою боротьби проти царизму терор проти урядовців. Але після вбивства царя Олександра ІІ у 1881 р., жандарми провели масові арешти народників. Народницький рух увійшов у період кризи і став занепадати.

Поряд з народництвом на Україні в 1870-х рр. розгортається робітничий рух. Важка виснажлива праця по 12-14 годин на добу, грабіжницька політика штрафів, тяжке життя робітників призводило до виникнення страйкового руху Перший страйк робітників України відбувся в 1869 р. на Грудецькому цукровому заводі. В 1870 р. бастували будівельники Харківського залізничного вокзалу, а в 1871 р. – робітники Миколаївського порту, в 1874 р. – шахтарі Юзівки, в 1875 р. – ливарники Одеси. В 1870-х роках на Україні відбулось 30 страйків, а за 1885-1895 рр. – понад 80. Царизм всіляко душив робітничий рух.

Робітники разом зі студентами починають створювати таємні гуртки. В 1870-х рр. студенти Одеського університету організували на ряді підприємств робітничі гуртки, які Є. Заславський і В. Обнорський об'єднали в 1875 р. в єдину організацію «Південноросійський союз робітників». Союз керував страйками і встановив зв’язки з робітниками підприємств Миколаєва, Херсона, Харкова та інших міст України.

3 виникненням робітничого руху створились передумови для розповсюдження марксизму. На Україні з’являються твори К. Маркса і Ф. Енгельса, перекладені на російську мову. Одним з перших на Україні став викладати економічне вчення Маркса та популяризувати основні положення його вчення доцент Київського університету М.І.Зібер (1844-1888 рр.). У тісному з’язку із загальноросійським революційним рухом з кінця 1880 р. виникають перші марксистські гуртки в ряді промислових центрів України, в тому числі і в Катеринославі. В 1890-х рр. слідом за Петербургом і Москвою в Катеринославі розгортається широка робота по розповсюдженню марксизму серед робітників.

У 1995 р. В. Ульянов (Ленін) створює «Союз боротьби за визволення робітничого класу», революційну організацію, що ставила за мету повалення царизму і боротьбу проти капіталізму. Невдовзі «Союзи боротьби» були створені в інших містах Росії. В Катеринославі активно пропагували марксизм П. Точиський, Г. Ліндов, О. Винокуров, І. Лалаянц, І. Бабушкін, Г. Петровський, К. Петрусевич та ін. Наприкінці 1897 р. катеринославські марксистські гуртки були об’єднані в «Катеринославський Союз боротьби за визволення робітничого класу». У березні 1898 р. в Мінську зібрались представники російських соціал-демократичних організацій на І з'їзд, що прийняв рішення про створення Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП).

Окрім осередків загальноросійських партій в Україні створюються партії, які на перше місце ставлять національні гасла. На Галичині в 1890 р. утворюється «Русько-українська радикальна партія» (РУРП), яка прагнула в своїй діяльності поєднати теоретичні засади соціалізму з захистом соціальних та національних інтересів українців. У 1890 р. у Харкові утворюється Революційна українська партія. В 1896 р. виникає партія клерикального спрямування «Русько-український союз». У 1899 р у Львові утворюється «Українська націонал-демократична партія» (УНДП) – наймасовіша і найвпливовіша партія в українському таборі Галичини, яка боролась за самостійність України. Створення політичних партій лівого спрямування свідчило про активізацію суспільного життя в Україні, посилення національно-визвольного руху й наближення революційних подій.

Контрольні запитання

1. Чому Росія зазнала поразку в Кримській війні?

2. Які політичні й соціально-економічні наслідки мала поразка Росії в Кримській війні?

3. У чиїх інтересах була проведена селянська реформа 1861 р.?

4. Які буржуазні реформи були проведені у 1860-1870-х рр.?

5. Якими були економічні й соціальні наслідки буржуазних реформ 1860-1870-х рр.?

6. Чиї інтереси відбивав народницький рух, які методи боротьби застосовували революціонери-народники?

7. Що зумовило виникнення робітничого руху в Україні?

8. Що обумовило формування української нації й що гальмувало цей процес?

Теми рефератів

1. Проведення селянської реформи в Україні.

2. Земська і судова реформи в Україні.

3. Розвиток міст в Російській Україні.

4. Економічний розвиток Катеринослава у другій половині ХІХ ст.

5. Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у другій половині ХІХ століття.

6. Проблеми формування української нації у ХІХ столітті.

7. Катеринославський Союз боротьби за звільнення робітничого класу.

Хронологічна таблиця

Література

1. Бойко О.Д. Історія України (запитання і відповіді). – К., 1997.

2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К., 2001.

3. Борисенко В. Курс української історії. – К., 1997.

4. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII – початок ХХ ст.). – Львів, 1996.

5. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. – К., 1991.

6. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К., 1991.

7. Історія України: Нове бачення. Т.1. – К.,1995.

8. Історія України в особах: IX-XVIII ст. – К., 1993.

9. Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини (1760-1830). – К., 1996.

10. Пічник М.С. Варшава, Москва і Стамбул у боротьбі за Україну (1657- 1665 рр.). – Львів, 1998.

11. Політична історія України: Посібник для студентів вузів. – К., 2001.

12. Рибалка І. Історія України. Ч.1. - Харків, 1995.

13. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII – XVIII ст.: Проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1997.

14. Смолка А.С. Соціально-економічна думка та політика в Україні XVII – на початку XVIII ст. – К., 1996.

15. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій. – К., 1999.

16. Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття. Причини і початок Руїни. – К., 1998.

Частина ІІІ

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности