Способи обрання президентів зарубіжних країн

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 12 из 20Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Нині у зарубіжних країнах склалося кілька способів обрання президентів: прямі, посередні, внутрішньопарламентські вибори. Спосіб об­рання президента має велике політичне значення, впливає на відносини президента з парламентом і урядом.

Під час прямих виборів президента (Наприклад, прямі вибори передбачені в більшості країн Латинської Америки: Мексиці, Чилі, Перу, Колумбії, Коста-Риці; в азіатських країнах: Філіппінах, Єгипті; у Європі –Франція, Австрія, Болгарія, Польща, Румунія, Чехія) У цьому випадку президент одержує свій мандат– безпосередньо з рук народу. Тому його легітимність і повноваження є найбільш вагомими. Це дозво­ляє йому проводити незалежний від парламенту політичний курс, а за певних обставин навіть діяти всупереч волі парламенту, тому у деяких країнах, побоюючись "надто великої ваги" президента, спеціально вводили непрямий спосіб обрання – за допомогою парламенту. Такі побоювання не безпідставні, тому що обраний президент практично незалежний від парламенту і може протиставити себе законодавчому органу, а іноді й стати над парламентом, підкорити його собі, змінивши тим самим баланс влади на свою користь, порушити рівновагу між владою. У таких випадках демократична форма правління перетворюється в режим особистої, авторитарної влади.

Загальнонаціональні вибори президента, у свою чергу, можуть відбуватися за однотуровою системою відносної більшості, коли переможцем стає кандидат, який набрав найбільшу, у порівнянні з іншими, кількість голосів, або за двохтуровою системою абсолютної більшості, де до другого туру проходять два кандидата, які отримали найбільшу кількість голосів у першому турі. Ступінь легітимності президента, якого обрано відносною більшістю голосів зазвичай є нижчою, ніж за умов обрання в два тури. Це пов’язано з тим, що обраним на посаду може виявитися той кандидат, який має підтримку лише третини виборців. Наприклад, саме так відбулося на президентських виборах у Мексиці в 2006 році, після чого до виборчого законодавства були внесені зміни з метою впровадження двохтурової системи.

Загальнонаціональні вибори президента проходять у 20 європейських країнах: Азербайджані, Вірменії, Білорусії, Болгарії, Грузії, Ірландії, Ісландії, Казахстані, Кіпрі, Литві, Македонії, Польщі, Португалії, Росії, Румунії, Словенії, Україні, Фінляндії, Франції, Хорватії.

У президентських республіках застосовуються й непрямі вибори (США, Аргентина). У цьому випадку виборці обирають колегію вибірників, яка потім від імені виборців у другому турі обирає президента.У США кожний штат обирає кількість виборщиків, що дорівнює загальній кількості сенаторів і представників, яких штат має право направляти до Конгресу.

Посередні вибори президента, як і прямі, створюють для гла­ви держави можливість бути незалежним від парламенту. Про це свідчить той факт, що найширше право вето в зарубіжних країнах викори­стовують ті президенти, які стали главами держав внаслідок пря­мих або посередніх виборів (США, Франція, Польща).

Практично у всіх країнах, де президент обирається прямими або непрямими виборами, він має реальну широку владу. Такий тип виборів називають позапарламентським способом обрання глав держав.

У парламентарних республіках, як правило, президент обирається шляхом багатоступеневих виборів. Найчастіше це двоступеневі вибори, іноді – триступеневі.

Є три варіанти обрання глави держави президента в парламентарній республіці.

1. Президент обирається тільки парламентом, і жодні інші посадові особи й представники представницької влади в цій процедурі участі не беруть. Такою є система обрання президента в Туреччині, Ірані, Ізраїлі.

2. Для обрання президента з депутатів парламенту й представників органів місцевого самоврядування створюється спеціальна виборча колегія. Це представники різних рівнів представницької влади. Класичним прикладом є Італія. Президент Італійської Республіки обирається на спільному засіданні обох палат парламенту. До членів парламенту приєднуються представники від областей (по три від області). Найменша область – Валле д'Аоста – посилає одного представника. Практично глава держави обирається членами обох палат парламенту, оскільки представників від областей лише 58, а парламентаріїв – 935. Так чи інакше, у процедурі виборів президента бере участь не тільки вища представницька, а й регіональна влада. Це зроблено, можливо, спеціально для того, щоб президент менше залежав від парламенту, оскільки в його виборах брали участь і представники регіонів. До речі, італійці встановили найсолід-ніший віковий ценз для кандидата на посаду президента. Президентом Італії може бути особа не молодша за 50 років.

3. У деяких федеративних державах для обрання федерального президента формується особлива колегія, що складається з депутатів федерального парламенту і представників суб'єктів федерації. Ця модель дещо схожа на італійську, але в Італії представництво здійснюється від територіальних утворень (областей), а в цьому випадку представництво від державних утворень – суб'єктів федерації. Прикладом може бути ФРН, де федеральний президент обирається Федеральними зборами, які складаються із членів Бундестагу (нижньої палати парламенту) і представників земель, обраних законодавчими органами земель (ландтагами) за принципом пропорційного представництва. Для обрання президента потрібна абсолютна більшість голосів від членів Федеральних зборів.

Внутрішньопарламентський спосіб обрання президента є од­нією з конституційних гарантій того, що глава держави не проти­ставлятиме себе парламенту, не прагнутиме до розширення своїх повноважень у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Цьому сприяє і контрасигнатура актів глав держав у всіх парламентар­них республіках

Обирають президента у парламенті такі країни, як Австрія, Албанія, Греція,, Італія, Молдова,, Німеччина, Словаччина, Туреччина, Угорщина, Чехія, Швейцарія. За звичай обрання президента відбувається за парламентської форми правління – парламентом, а за президентської – народом.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры