Передумови та тенденції консолідації української нації у складі Російської імперії.

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 9Следующая ⇒

Передумови та тенденції консолідації української нації у складі Російської імперії.

Розглядаючи проблеми консолідації треба пам’ятати, що в першій пол. 19 ст. укр. інтелігенції вдалося врятувати право на існування українців.

Соціально-економічне становище України в середині XIX ст. характеризувалося стрімким розпадом кріпосницьких і формуванням нових ринкових відносин, посиленням антикріпосницького руху селян.

Одним із найбільш гострих питань була необхідність проведення селянської реформи. Вже у 1857 р. російським урядом для підготовки реформ був створений Таємний комітет, який на першому засіданні ухвалив негайно приступити до поступового звільнення селян. Після детального опрацювання пропозицій було підготовлено узагальнюючий документ – „Положення про селян” і Маніфест, які підписав 19 лютого 1861 р. Олександр II. ”Положення” торкалося найголовніших питань: особистої залежності селян від поміщиків та поземельних відносин. Селяни здобули ряд громадянських прав – особистих і майнових. Поміщики втратили будь-які права на них. Селяни мали право укладати договори, займатися торгівлею і промисловістю, володіти рухомою і нерухомою власністю, самостійно виступати в суді. Але, ставши вільними, селяни залишалися „нижчим станом”: сплачували подушний податок (до 1866 р.), відбували рекрутчину тощо. Протягом 9-ти років не мали права відмовитися від наділу або залишити село. Вихід із сільської общини був утруднений різними обмеженнями.

Становлення і консолідація української нації супроводжувались абсолютним зростанням населення України на всій її території. Це зростання відбувалося як за рахунок природного приросту, так і внаслідок переселення в Україну великих мас вільнонайманих працівників з багатьох губерній європейської Росії. Населення України під владою Російської імперії з 1863 до 1897 рр. збільшилося з 13,4 млн. чоловік до 23,4 млн. З кінця 50-х до кінця 90-х рр. XIX ст. зросло населення західноукраїнських земель з 3,9 млн. чоловік до 5,9 млн. (№3)

2.Процес консолідації української нації у складі Австро-Угорщини.

Розглядаючи проблеми консолідації треба пам’ятати, що в першій пол. 19 ст. укр. інтелігенції вдалося врятувати право на існування українців.

В Австро-Угорській імперії утвердили парламентаризм, сприяли зростанню громадянської активності населення, формально затвердили рівність усіх народів імперії, стали фундаментом для розгортання національно-визвольної боротьби народів імперії.

Західноукр. землі в др. пол. XIX ст.: західноукр. землі залишалися слаборозвинутим аграрно-сировинним регіоном; зберігалися пережитки феодально-кріпосницьких відносин; колоніальний характер урядової політики: західноукр. землі стали ринком збуту товарів і доступним джерелом сировини для метрополії, забезпечили економічне піднесення центральних і західних провінцій Австро-Угорської імперії.

Течії: Москвофіли – бачили опорою в боротьбі проти полонізації Росію; відігравали певну роль у підвищенні культурно-освітнього рівня селянства і робітників; у 1870 р. заснували політичну організацію Руську Раду; створили «язичіє» (суміш російської, укр., польської та церковнослов’янської мов). Народовці (українофіли) – доводили самостійність укр. народу та мови; сприяли перетворенню західноукр. населення на згуртовану націю, об’єднану ідеєю власної державності; у 1868 р. створили культурно0освітнє товариство «Просвіта». Радикали – вели боротьбу за визволення укр. народу від національного та соціального гніту; сприяли політизації укр. руху; створили перші укр. партії.

Передумови та тенденції консолідації української нації у складі Російської імперії.

Розглядаючи проблеми консолідації треба пам’ятати, що в першій пол. 19 ст. укр. інтелігенції вдалося врятувати право на існування українців.

Соціально-економічне становище України в середині XIX ст. характеризувалося стрімким розпадом кріпосницьких і формуванням нових ринкових відносин, посиленням антикріпосницького руху селян.

Одним із найбільш гострих питань була необхідність проведення селянської реформи. Вже у 1857 р. російським урядом для підготовки реформ був створений Таємний комітет, який на першому засіданні ухвалив негайно приступити до поступового звільнення селян. Після детального опрацювання пропозицій було підготовлено узагальнюючий документ – „Положення про селян” і Маніфест, які підписав 19 лютого 1861 р. Олександр II. ”Положення” торкалося найголовніших питань: особистої залежності селян від поміщиків та поземельних відносин. Селяни здобули ряд громадянських прав – особистих і майнових. Поміщики втратили будь-які права на них. Селяни мали право укладати договори, займатися торгівлею і промисловістю, володіти рухомою і нерухомою власністю, самостійно виступати в суді. Але, ставши вільними, селяни залишалися „нижчим станом”: сплачували подушний податок (до 1866 р.), відбували рекрутчину тощо. Протягом 9-ти років не мали права відмовитися від наділу або залишити село. Вихід із сільської общини був утруднений різними обмеженнями.

Становлення і консолідація української нації супроводжувались абсолютним зростанням населення України на всій її території. Це зростання відбувалося як за рахунок природного приросту, так і внаслідок переселення в Україну великих мас вільнонайманих працівників з багатьох губерній європейської Росії. Населення України під владою Російської імперії з 1863 до 1897 рр. збільшилося з 13,4 млн. чоловік до 23,4 млн. З кінця 50-х до кінця 90-х рр. XIX ст. зросло населення західноукраїнських земель з 3,9 млн. чоловік до 5,9 млн. (№3)

2.Процес консолідації української нації у складі Австро-Угорщини.

Розглядаючи проблеми консолідації треба пам’ятати, що в першій пол. 19 ст. укр. інтелігенції вдалося врятувати право на існування українців.

В Австро-Угорській імперії утвердили парламентаризм, сприяли зростанню громадянської активності населення, формально затвердили рівність усіх народів імперії, стали фундаментом для розгортання національно-визвольної боротьби народів імперії.

Західноукр. землі в др. пол. XIX ст.: західноукр. землі залишалися слаборозвинутим аграрно-сировинним регіоном; зберігалися пережитки феодально-кріпосницьких відносин; колоніальний характер урядової політики: західноукр. землі стали ринком збуту товарів і доступним джерелом сировини для метрополії, забезпечили економічне піднесення центральних і західних провінцій Австро-Угорської імперії.

Течії: Москвофіли – бачили опорою в боротьбі проти полонізації Росію; відігравали певну роль у підвищенні культурно-освітнього рівня селянства і робітників; у 1870 р. заснували політичну організацію Руську Раду; створили «язичіє» (суміш російської, укр., польської та церковнослов’янської мов). Народовці (українофіли) – доводили самостійність укр. народу та мови; сприяли перетворенню західноукр. населення на згуртовану націю, об’єднану ідеєю власної державності; у 1868 р. створили культурно0освітнє товариство «Просвіта». Радикали – вели боротьбу за визволення укр. народу від національного та соціального гніту; сприяли політизації укр. руху; створили перші укр. партії.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США