Загальна конституція і часткові конституції

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 23Следующая ⇒

Доцільно конституцію людини розділити на загальну й часткову. Загальна конституція є загальна, сумарна властивість організму реагувати певним чином на впливи зовнішнього середовища, не порушуючи меж зв'язку всіх ознак організму як цілого; це найбільш загальна якісна риса всіх індивідуальних особливостей та властивостей суб'єкта, генотипічно закріплених у його спадковому апараті й здатних певною мірою змінюватися під впливом навколишнього середовища. Загальна конституція - це єдиний

Принцип різноманітної діяльності всіх вхідних у неї систем, які характеризуються функціональною єдністю всіх фізичних, фізіологічних і психічних властивостей особистості. Загальна конституція обумовлює всі фізичні, фізіологічні й нейродинамічні властивості особистості, але вони можуть змінюватися залежно від умов розвитку й виховання (В. М. Русалов).

Загальну конституцію слід розглядати як генотип, реалізований у ході індивідуального розвитку у взаємозв'язку із зовнішнім середовищем, із зовнішніми (фізичними й соціальними) чинниками. Загальна конституція включає низку часткових конституцій, які доцільно об'єднати у дві великі групи - морфологічну й функціональну.

Часткові конституції на різних етапах онтогенезу перебувають під більш-менш вираженим генетичним контролем, тобто є періоди, коли зовнішні дії не можуть змінити генетично запрограмовані ростові процеси та періоди, коли ці процеси можна підсилити або загальмувати за допомогою направлених дій і фізичних, і медикаментозних чинників.

Виділяють такі часткові конституційні особливості індивіда:

Загальну конституцію не слід розглядати як просту суму часткових конституцій. Об'єднуючись, часткові конституції породжують нові якості, які не властиві кожній із часткових конституцій окремо. Це різноманіття зв'язків, поєднане діалектично, і створює неповторність й індивідуальність людини. Вивчення часткових і загальних конституцій стали тією платформою, яка дає змогу підійти до управління та цілеспрямованої дії на організм.

При цьому кожен живий організм володіє властивими тільки йому компонентами, які створюють неповторність морфологічної і функціональної індивідуальності, яка не властива компонентам що його створюють.

Близькі за морфологічними й функціональними ознаками організми (індивіди) об'єднуються в конституційні типи. Конституційний тип - це вища характеристика структурних, функціональних і психодинамічних особливостей. Аналіз взаємозв'язків часткових конституцій приводить до розуміння цілого в діалектичній єдності загального й часткового. Зовнішні форми відображають функціональні здібності індивіда та властивості темпераменту.

У поняття «часткова конституція» входять габітус, соматичний тип, тип статури, особливості гуморальної системи, обмінних процесів і т. п. Багато дослідників вважало, що заміна слів «тип статури» чи «тип конституції» терміном «соматотип» є принциповою. Більшість фахівців схиляється до думки, що доцільніше використовувати термін «соматотип» для характеристики конституції, заснованої на морфологічних критеріях. Під соматотипом розуміють прояв морфологічного статусу в певний момент часу.

Визначається соматотип (сома - тіло) шляхом оцінювання трьох незалежних рівнів варіювання - габаритного, компонентного та пропорційного. Додатково при визначенні соматотипу оцінюється варіант розвитку обстежуваного, тобто оцінка швидкості його розвитку «дозрівання». При визначення соматотипу проводять групування осіб, які входять у популяцію за просторовими і тимчасовими характеристиками. Соматичний тип є характеристикою морфологічного розділу конституції. Це одна з особистісних конституцій людини, обумовлена й обумовлююча його загальну конституцію.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров