Тема: Порядок розгляду спорів у внутрішніх комерційних арбітражах (третейських судах)

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 10Следующая ⇒

Мета вивчення

Вивчення порядку розгляду спорів у внутрішниіх комерційних арбітражах (третейських судах) у зазначеній темі є безперечно необхідним та актуальним, що дозволить вивести на новий якісний рівень систему господарсько-процесуального законодавства в Україні, полегшити створення та діяльність третейських судів, підвищити рівень правового регулювання діяльності третейських судів.

Результати навчання

Після лекції здобувач вищої освіти буде (спроможний):

1. аргументувати пропозиції щодо вирішення дискусійних питань щодо порядку розгляду спорів третейськими судами;

2. застосовувати знанняпід час проведення наукових досліджень та викладання господарсько-процесуального права щодо порядку розгляду спорів третейськими судами;

3. визначати та аналізувати новітні тенденції розвитку правової науки та практики розгляду спорів третейськими судами;

4. узагальнювати теорію і практику з метою вирішення актуальних питань щодо діяльності третейських судів;

5. порівнювати сучасні тенденції розвитку господарсько-процесуального права України та країн ЄС та формувати пропозиції щодо врахування міжнародного досвіду та гармонізації законодавства України та законодавства ЄС щодо порядку розгляду спорів третейськими судами;

6. здійснювати системнийнауковий аналіз вітчизняної та зарубіжної практики у галузі господарсько-процесуального права та законодавства щодо порядку розгляду спорів третейськими судами.

Література

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // ВВР. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Конвенция о признании и приведении в исполнение иностранных арбитражных решений от 10 июня 1958 г. // Офіційний вісник України. – 2004. – № 45 (26.11.2004). – Стор. 329. – Ст. 3004.

3. Типовой закон ЮНСИТРАЛ о международном торговом арбитраже 1985 год, с изменениями, принятыми в 2006 году. Комиссия Организации Объединенных Наций по праву международной торговли. – Вена: Организация Объединенных Наций, 2008. – С. 1–22.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР. - 2003. - № 18-22. – Ст. 144.

5. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР. – 2003. - № 40-44. - Ст. 356.

6. Про міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 25. – Ст. 198.

7. LCIA Arbitration Rules of 1 January 1998 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.lcia.org/Dispute_Resolution_Services/LCIA_Arbitration_Rules.aspx.

8. Арбитражный регламент Европейской экономической комиссии ООН // Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. / Г.А. Цірат. – К.: Істина, 2002. – С. 235–246.

9. Регламент международного арбитража Американской арбитражной ассоциации // Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Том 3. Трансграничные банкротства. Международный коммерческий арбитраж. Международный гражданский процесс: Учебник / Л.П. Ануфриева. – М.: Издательство БЕК, 2001. – С. 572–586.

10. Алексеев М.А. Трансформация роли правовых основ компетенции международного коммерческого арбитражного суда в современной экономической действительности: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право» / М.А. Алексеев. – Волгоград, 2012. – 34 с.

11. Боднар Т.В. Договірні зобов’язання в цивільному праві: (Заг. положення): Навч. посіб. / Т.В. Боднар. – К.: Юстиніан, 2007. – 280 с. – Бібліогр.: С. 270– 277.

12. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая: Общие положения: Издание 2-е, завод 6-й (стереотипный) / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. – М.: «Статут», 2003. – 848 с.

13. Брунцева Е.В. Международный коммерческий арбитраж / Учебное пособие для высших юридических учебных заведений / Е.В. Брунцева. – СПб: Издательский дом «Сентябрь», 2001. – 368 с. ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 102 «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012

14. Волощук О.Т. Арбітражна угода в міжнародному комерційному арбітражі / О.Т. Волощук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. – № 10. – С. 126–137.

15. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. / Т.В. Боднар, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова та ін.; за ред. О.В. Дзери. – К. Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.

16. Житнигор Б.С., Павлов В.В., Дробот Е.А. Международный коммерческий арбитраж: Проблемы глобальной унификации правил отправления правосудия и легализации вердиктов / Борис Житнигор, Валентин Павлов, Елена Дробот; Укр. Акад. наук, World Information Distributed University (WIDU); Акад. Современного Искусства УАН. – Tighina: S. n., 2009 (Полиграфист). – 592 p. – (Серия научно-публицистических изданий Академии современного искусства).

17. Захарченко Т.Г. Арбітражна угода як правова основа передачі спору на розгляд у міжнародний комерційний арбітраж / Т.Г. Захарченко // Міжнародний комерційний арбітраж в Україні: теорія та законодавство / Торг.-пром. палата України; Під заг. ред І.Г. Побірченка. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. – С. 30–45.

18. Иоффе О.С. Избранные труды: в 4 т. Т. III. Обязательственное право / О.С. Иоффе. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 837 с.

19. Котельников Г.А. Правовая природа арбитражного соглашения и последствия его заключения: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.15. «Гражданский процесс; арбитражный процесс» / Г.А. Котельников. – Екатеринбург, 2008. – 29 с.

20. Лебедев С.Н. Международный коммерческий арбитраж: компетенция арбитров и соглашение сторон / С.Н. Лебедев // Лебедев С.Н. Избранные труды по международному коммерческому арбитражу, праву международной торговли, международному частному праву, частному ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012 103 морскому праву / МГИМО (У) МИД России. Кафедра междунар. частн. и гражд. права; Сост. А.И. Муранов. – М.: Статут, 2009. – С. 287–390.

21. Международное частное право: Учебник / Л.П. Ануфриева, К.А. Бекяшев, Г.К. Дмитриева и др.; Отв. Ред. Г.К. Дмитриева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 688 с.

22. Николюкин С.В. Арбитражное соглашение и компетенция международного коммерческого арбитража. Проблемы теории и практики / С.В. Николюкин. – М.: Юриспруденция, 2009. – 144 с.

23. Николюкин С.В. Международный коммерческий арбитраж / С.В. Николюкин. – М.: Юристинформ, 2009. – 216 с.

24. Нортон А.Т. Справочник по международным коммерческим контрактам / Перевод с англ. – М.: Мир, право, информация, 2001. – 400 с.

25. Очерки международного частного права / Под ред. проф. А. Довгерта. – Х.: ООО «Одиссей», 2007. – 816 с.

26. Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. 5-е изд., стереот / И.А. Покровский. – М. Статут, 2009. – 351 с. (Классика российской цивилистики.)

27. Притика Ю.Д. Теоретичні проблеми захисту прав учасників цивільних правовідносин в третейському суді: дис. на здобуття наукового ступеня док. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Ю.Д. Притика. – К., 2006. – 632 с.

28. Притика Ю.Д., Куфтирєв П.В. Зміст арбітражної угоди / Ю.Д. Притика, П.В. Куфтирєв // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2002. – № 4. – С. 76–81.

29. Рожкова М.А. Средства и способы правовой защиты сторон коммерческого спора / М.А. Рожкова. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 416 с.

30. Рожкова М.А. Юридические факты гражданского и процессуального права: соглашения о защите прав и процессуальные соглашения / М.А. Рожкова / Иссл. центр частного права. М.: Статут, 2009. – 332 с. ЦИВІЛЬНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО 104 «Вісник Вищої ради юстиції» № 4 (12) 2012

31. Третейское разбирательство в Российской Федерации: учебное пособие / [Курочкин С.А. и др.]; под ред. О.Ю. Скворцова. – М.: Волтерс Клувер, 2010. – 400 с.

32. Фолсом Р.Х., Гордон М.У., Спаногл Дж.А. Международные сделки: Краткий курс / Пер. с англ. – М.: Издательская корпорация «Логос», 1996. – 528 с.

33. Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посіб. / Г.А. Цірат. – К.: Істина, 2002. – Бібліогр.: 304 с.

План

1. Основні засади розгляду спорів у внутрішніх комерційних арбітражах (третейських судах).

2. Звернення до третейського суду з позовною заявою.

3. Забезпечення позову.

4. Процедура розгляду справи по суті.

4.1. Порядок ведення третейського розгляду спорів.

4.2. Стадії третейського розгляду спорів.

4.3. Порядок прийнятття рішення третейським судом.

Основний зміст

Питання 1. Основні засади розгляду спорів у внутрішніх комерційних арбітражах (третейських судах).

Процесуальний порядок розгляду спорів третейськими судами не знайшов свого повного і детального врегулювання на законодавчому рівні, на зразок Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України, а закріплюється в основному у регламентах відповідних постійно діючих третейських судів або правилах третейського розгляду у третейському суді для вирішення конкретного спору. І це зрозуміло, оскільки за своєю правовою природою третейський розгляд є договірним і залежить від волевиявлення та домовленості сторін передати свій спір на розгляд третейського суду. Тому більшість правових норм Закону України «Про третейські суди» мають диспозитивний характер і відсилають до регламентів постійно діючих третейських судів або правил третейського розгляду у третейському суді для вирішення конкретного спору, безперечно, якщо останні не суперечать обов’язковим положенням Закону України «Про третейські суди». Регламенти постійно діючих третейських судів стають своєрідними процесуальними кодексами, які визначають правила третейського розгляду в кожному конкретному третейському суді. Зрозуміло, що кожен третейський суд самостійно визначає процесуальний порядок розгляду спорів, і у зв’язку з цим формує свій регламент. Якщо поглянути на структуру та принципи організації третейського судочинства, слід підкреслити, що регламенти третейських судів, як правило, ґрунтуються на здобутках процесуальної науки, досвіді іноземних та вітчизняних третейських судів, використовуючи такі загальноприйняті процесуальні інститути та положення, як принципи організації і діяльності, форма та зміст позовної заяви, відзив на позовну заяву, зустрічний позов, докази тощо. У своїй діяльності третейські суди не зв’язані правилами судочинства, що встановлені у процесуальних кодексах, проте неможливо вирішити спір, не пред’явивши позовних вимог, не дослідивши обставин справи та не оцінивши докази, не прийнявши рішення по справі тощо. А тому структура та основні елементи процесуального порядку третейського розгляду, закріплені у відповідних регламентах третейських судів, дещо схожі з положеннями процесуальних кодексів. Зрозуміло, для третейського розгляду характерні більш спрощені процедури, менша деталізація здійснення тих чи інших процесуальних дій, за згодою сторін справа може бути розглянута на підставі письмових матеріалів без проведення усного розгляду. Фактично ступінь відмінності судового процесу від правил третейського розгляду залежить від того, в якій мірі засновник постійно діючого третейського суду під час затвердження регламенту та сторони передбачать використання інститутів процесуального законодавства. Поряд з цим третейському судочинству притаманні такі процесуальні дії сторін, як формування складу третейського суду, що відрізняє останній від державного судового процесу. В умовах третейського розгляду справи складно говорити про уніфікованість процедури розгляду, оскільки кожен з постійно діючих третейських судів, тим більше третейських судів ad hoc, керується насамперед нормами свого регламенту та/(або), положення. Однак здійснити спроби виділити певні тенденції та обов’язкові інститути третейського провадження можливо, особливо, якщо намагатися це робити на основі аналізу положень Закону України «Про третейські суди». Слід зазначити, що Закон України «Про третейські суди» передбачає мінімальні вимоги до третейського розгляду справи, які мають імперативний характер для всіх утворених третейських судів. Це означає, що третейський суд може встановити або визначити власні правила третейського розгляду лише в тій частині, що не суперечить принципам організації та діяльності третейського суду, які визначені Законом «Про третейські суди». Звичайно регламент третейського суду є головним нормативним документом, яким керуються третейський суд та сторони і їх представники під час розгляду справи. Вирішення колізії, за якої сторони у третейській угоді передбачили інший порядок третейського розгляду ніж, це визначено положеннями регламенту третейського суду, передбачено у статті 12 Закону України «Про третейські суди», згідно якої за будь- яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Правила регламенту постійно діючого третейського суду є невід’ємною частиною третейської угоди. Відповідно постійно діючий третейський суд під час розгляду та вирішення спорів має керуватися регламентом. Одночасно останній зобов’язаний керуватися і третейською угодою в частині, що не суперечить регламенту.

Питання 2. Звернення до третейського суду з позовною заявою.

Процедура розгляду справ у третейському суді починається з пред’явлення позовної заяви. Право на звернення до третейського суду дещо відрізняється за змістом від права звернення до державного суду. Різниця полягає в тому, що право на звернення до державного суду є безумовним, а до третейського суду виникає у сторони лише на підставі третейської угоди (умовний спосіб). Разом з тим спільним є те, що як до державного, так і до третейського суду звернення оформлюється та реалізується шляхом подання відповідної позовної заяви. Отже, позовна заява є основним документом, без якого розгляд спору у третейському суді неможливий. У спеціальному законі встановлені обов’язкові вимоги до позовної заяви, які не можуть бути змінені ні угодою сторін, ні правилами регламенту постійно діючого третейського суду.

У позовній заяві повинно бути зазначено: назву постійно діючого третейського суду або склад третейського суду для вирішення конкретного спору; дату подання позовної заяви; найменування та юридичні адреси сторін, які є юридичними особами, та/або прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, місце проживання і місце роботи сторін, які є фізичними особами; найменування та юридичну адресу представника позивача, якщо він є юридичною особою, або прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, місце проживання і місце роботи представника, який є фізичною особою, у випадках, коли позов подається представником; зміст вимоги, ціну позову, якщо вимога підлягає оцінці; обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, докази, що їх підтверджують, розрахунок вимог; посилання на наявність третейської угоди між сторонами та докази її укладення; перелік письмових матеріалів, які додаються до позовної заяви; підпис позивача або його представника з посиланням на документ, що засвідчує повноваження представника. До позовної заяви додаються документи, що підтверджують: наявність третейської угоди; обґрунтованість позовних вимог; повноваження представника; направлення копії позовної заяви іншій стороні (опис вкладення про відправлення цінного листа, виписка з реєстру поштових відправлень тощо). Якщо позовна заява оформлена з порушенням ст. 35 Закону України «Про третейські суди», або не сплачено третейській збір, постійно діючий третейський суд, якщо це передбачено регламентом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху і надає позивачу час для виправлення недоліків. Під час прийняття позову третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передання спору на розгляд третейського суду. У разі ж, якщо третейський суд дійде до висновку про відсутність або недій! сність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи. Відповідач в свою чергу може скористатися такими засобами захисту проти пред’явленого позову, як подання відзиву на позовну заяву або зустрічного позову. Так, відповідно до ст. 36 Закону України «Про третейські суди» відповідач зобов’язаний надати третейському суду письмовий відзив на позовну заяву. Відзив на позовну заяву направляється позивачу та третейському суду в порядку і строки, передбачені регламентом або третейською угодою у разі розгляду справи судом ad hoc. Якщо регламентом третейського суду строк направлення відзиву на позовну заяву не визначений, відзив подається не менше ніж за три дні до першого засідання третейського суду. Неподання відповідачем відзиву не звільняє його надалі від виконання вимог третейського суду про надання відзиву на позов.

Питання 3. Забезпечення позову.

Питання про можливість забезпечення позову в третейському розгляді поізному розв’язується в різних країнах. В одних країнах вважають третейський розгляд приватною справою сторін і не допускають втручання держави в приватні справи до моменту ухвалення рішення судом. Інші виходять з того, що виконання рішення - найважливіший принцип розгляду і сторони наперед готові виконувати всі рішення третейського суду, у тому числі і ті рішення, які обмежують їх права. В Україні третейський суд за заявою будь-якої сторони має право розпорядитися про вжиття стороною таких забезпечувальних заходів щодо предмета спору, які він вважає необхідними, з урахуванням положень цивільного та господарського процесуального законодавства. Як правило, забезпечення позову застосовується у випадку, якщо незастосування таких заходів може в майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення третейського суду. Третейський суд може витребувати від будь-якої сторони надати належне забезпечення позову у зв’язку з такими заходами. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення третейського суду. Про забезпечення позову виноситься ухвала. Сторони можуть домовитися про неможливість третейського суду виносити ухвали про забезпечення позову під час вирішення їхнього спору. На жаль, на практиці застосувати забезпечення позову третейський суд практично не може, оскільки ця норма не забезпечена санкціями і можливістю примусового виконання заходів щодо забезпечення позову. Державний суд не наділений правом видавати виконавчий документ стосовно забезпечення позову, який розглядається третейським судом. Таким чином відсутня правова база для забезпечення позову. Відповідач може подати зустрічний позов для розгляду третейським судом, якщо такий позов є підвідомчим третейському суду та може бути предметом третейського розгляду відповідно до третейської угоди. Як справедливо зазначає С. В. Золотопуп, навіть якщо пред’явлення зустрічного позову прямо заборонено третейською угодою, однак він може бути заявлений, так як така угода може бути нікчемною. Зустрічний позов може бути подано на будь-якій стадії третейського розгляду до прийняття рішення по справі. Зустрічний позов має відповідати вимогам, передбаченим Законом до позовної заяви. Третейський суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємно пов’язані та їх спільний розгляд є доцільним, зокрема, коли вони випливають з одних і тих правовідносин або коли вимоги за ними можуть зараховуватися. Такі вимоги до зустрічного позову визначають традиційний взаємозв’язок первісного і зустрічного позовів, що може полягати в такому їх співвідношенні, при якому зустрічне право відповідача: виключає право позивача, підриває його підставу або може зарахуватися з первісним позовом. Непредставлення відповідачем відзиву на позовну заяву не розглядається як визнання вимог позивача і не є перешкодою для розгляду справи, оскільки сторони мають право безпосередньо в судовому засіданні заявляти клопотання і робити заяви. Якщо відповідачем надаються в третейський суд відзив або заперечення на позов, то їх копії в обов’язковому порядку направляються третейським судом позивачу. Звичайно в третейському суді разом із позовом або із зустрічним позовом, або з відзивом на позовну заяву стороні передаються копії документів, додані до неї. Це обумовлено специфікою третейського судочинства, зокрема можливістю розгляду справи і винесення рішення без участі сторін і їх представників. Таким чином сторона, яка не зможе взяти участь у судовому засіданні, отримує вичерпні відомості про хід вирішення спору, позиції процесуального противника і досліджувані докази. Якщо сторони не домовилися про інше, до ухвалення третейським судом рішення позивач має право змінити, доповнити або уточнити позовні вимоги. Те ж правило належить і до зустрічного позову. За загальним правилом місцем проведення третейського розгляду є місцезнаходження третейського суду. У регламенті може бути передбачено інше місце, наприклад місцезнаходження позивача. За згодою і за рахунок сторін третейський суд може розглянути справу у будь-якому місці світу. Якщо сторони третейського розгляду у суді ad hoc не домовилися про місце розгляду, третейський суд сам визначає місце з урахуванням усіх обставин справи, зок рема характеру справи, зручності обраного місця третейського розгляду для сторін та складу третейського суду. Розгляд справи у третейському суді не обмежений будь-якими строками, однак зазвичай у регламентах постійно діючих третейських судів або правилах третейського розгляду у третейських судах ad hoc встановлюються строки розгляду, які поряд зі строками розгляду та вирішення справ у судах загальної юрисдикції є меншими. Не дивно, що саме такі скорочені строки розгляду та вирішення справ розглядаються як одна із переваг третейського судочинства, оскільки для суб’єктів цивільного обороту, особливо для підприємців, важливого значення набуває оперативне вирішення спору. Під час подання позовної заяви в постійно діючий третейський суд сплачується встановлений регламентом третейський збір. За загальним правилом обмін змагальними паперами між сторонами, а також між сторонами та третейським судом здійснюється в порядку, погодженому і за вказаними ними адресами. Якщо сторони не погодили інший порядок, то документи та інші матеріали направляють за останнім відомим місцем розташування організації, рекомендованим листом з повідомленням про вручення або іншим способом, що передбачає фіксацію доставки вказаних документів і матеріалів. Документи та інші матеріали вважаються одержаними в день їх доставки, хоча б адресат за цією адресою не перебуває або не проживає, а про зміну своєї адреси не повідомив іншу сторону належним чином. Якщо сторони не домовилися про інше, то копії всіх документів і інших матеріалів, а також інша інформація, яка надається третейському суду однієї із сторін, повинні бути передані третейським судом іншій стороні.

Питання 4. Процедура розгляду справи по суті.

Процедура розгляду спорів постійно діючим третейським судом закріплюється в регламенті даного суду, а в третейському суді ad hoc таку процедуру визначають самі сторони. В юридичній літературі немає єдиної думки про те, чим же є процедура врегулювання правових спорів у третейському суді – розглядом або судочинством. Одні автори вважають, що її слід називати розглядом, щоб таким чином уникнути можливої плутанини і змішування абсолютно різних за своєю правовою природою понять державного судочинства і розгляду справ у третейських судах. Свою точку зору вони аргументують тим, що здійснення судочинства можливе лише державними юрисдикційними органами, а третейські суди відповідно до розділу 7 «Судова влада» Конституції України не входять до судової системи. Інші автори дотримуються тієї точки зору, що дана процедура розгляду та вирішення третейськими судами спорів є судочинством. Треті взагалі не висловлюють якої-небудь певної думки, використовуючи терміни як третейський розгляд, так і третейське судочинство. Тут варто звернутися до положень Закону України «Про третейські суди», де застосовується термін «третейський розгляд» як процес вирішення спору в третейському суді і прийняття рішення третейським судом. Таким чином законодавець підтвердив, що термін «судочинство» в даному випадку не застосовується. Законом визначено, що розгляд справи третейським судом починається з винесення ухвали про порушення третейського провадження. Третейський суд самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи. Сторона має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті. Сторона має право заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду або Закону України «Про третейські суди». У таких випадках третейський суд повинен відкласти розгляд справи або зупинити розгляд справи по суті до вирішення ним питання щодо наявності у нього відповідної компетенції. З питань наявності чи відсутності компетенції третейський суд у зазначених випадках виносить мотивовану ухвалу. Якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору через відсутність у нього компетенції, третейський розгляд припиняється, а витрати, понесені третейським судом, відшкодовуються сторонами в рівних частках. Третейський суд на початку розгляду повинен з’ясувати у сторін можливість закінчити справу мировою угодою та надалі сприяти вирішенню спору шляхом укладення мирової угоди на всіх стадіях процесу. Сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій його стадії, до прийняття рішення. Якщо сторони під час третейського розгляду вирішать укласти мирову угоду, то на відміну від державного суду, який затверджує мирову угоду своєю ухвалою, третейський суд затверджує мирову угоду рішенням та викладає зміст мирової угоди в тексті рішення. Це означає, що рішення у резолютивній частині майже повністю повинно відображати зміст мирової угоди та відповідати волевиявленню сторін, викладеному в такій мировій угоді. І зрозуміло, оскільки укладення мирової угоди – це також вирішення спору по суті. Крім того, виконавчі документи видаються саме на рішення третейських судів, без можливості примусового виконання мирова угода втрачає свою привабливість для сторін. Третейському розгляду притаманна низка особливостей розгляду справ, які обумовлені специфічністю як самих третейських судів, так і проявом принципу диспозитивності під час врегулювання правових спорів. Сторони у процесі розгляду третейським судом справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у засіданнях третейського суду, надавати докази, брати участь у дослідженні доказів, подавати клопотання, давати письмові та усні пояснення, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників розгляду, заявляти відводи, користуватися іншими правами відповідно до третейської угоди у третейському суді для вирішення конкретного спору чи регламенту третейського суду, Закону України «Про третейські суди». Крім того, сторона має право заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду чи Закону України «Про третейські суди». Третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за учас тю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі у засіданні. У ч. 4 ст. 39 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що третейський суд під час розгляду справи повинен забезпечити дотримання принципу змагальності сторін, рівні можливості та свободу сторонам у наданні ними доказів та доведенні перед третейським судом їх переконливості. А це означає, що сторони третейського розгляду мають бути належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення третейського розгляду. Так, сторонам має бути направлене повідомлення про день, час та місце проведення засідання третейського суду не пізніше ніж за 10 днів до такого засідання, хоча регламентом або за угодою сторін може бути встановлений більш тривалий строк повідомлення, проте зрозуміло, що не менше ніж за 10 днів до такого засідання. Неявка сторони, яка належним чином була повідомлена про час і місце третейського розгляду, або неподання документів не перешкоджає розгляду та вирішенню справи по суті, якщо така неявка не викликана поважною причиною і у зв’язку з цим сторона заявляла клопотання про перенесення третейського розгляду. Однак залишається питання – яким чином суд може встановити, поважна причина неявки сторони чи ні. Так само як у Цивільному процесуальному кодексі, Господарському процесуальному кодексі України, так і в Законі України «Про третейські суди» законодавець чітко не вказав, які саме причини слід вважати поважними. І це зрозуміло, оскільки поважність/неповажність є оціночними категоріями, визначення яких залежить від розмаїття життєвих обставин справи. Очевидно, що критерії поважності причин неявки будуть напрацьовані практикою, на зразок аналогічної практики у державних судах. Однією з характерних особливостей третейського розгляду є відсутність вимоги щодо його усності. Така конструкція може виявитися досить дивною порівняно з обов’язковим усним процесом у державних судах, проте необхідно враховувати, що звернення сторін для врегулювання спору до третейського суду і вся процедура розгляду засновані на двосторонніх домовленостях та довірі сторін, підпорядкуванні правилам третейського розгляду, прийнятому третейським судом рішенню та добровільному виконанні. Крім того, предметом розгляду у третейських судах є спори, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, які зазвичай підтверджуються доказами. Отже, необхідність безпосередньої участі сторін або їх представників під час розгляду справи є необов’язковою, а використання показань свідків як засіб доказування є досить рідкісним явищем. Однак, якщо сторони в третейській угоді (застереженні) передбачили, що розгляд справи можливий лише за їх участю, то третейський суд безперечно не має права розглядати та вирішувати справу на основі письмових доказів. Разом з тим сам третейський суд має право визнати явку сторін у засідання обов’язковою. Крім того, якщо третейський суд у процесі розгляду спору прийде до висновку, що наданих матеріалів буде недостатньо для вирішення спору, він може призначити усний розгляд по справі. Зазвичай справи у третейському суді розглядаються у закритому засіданні, якщо сторони не домовились про інше. Законом України «Про третейські суди» у ст. 29 виписана трохи інша юридична конструкція, з аналізу змісту якої випливає, що за загальним правилом справи у третейському суді розглядаються у відкритому засіданні, а у разі, якщо проти такого відкритого засідання буде висунуто хоча б однією стороною заперечення з мотивів дотримання та збереження комерційної або банківської таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації, справа буде розглядатися у закритому засіданні. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Третейський суд має право, якщо визнає надані докази недостатніми, запропонувати сторонам надати додаткові докази. Кожній стороні мають бути надані рівні можливості для викладення своєї правової позиції та захисту своїх прав та інтересів. Сторона, яка надає документи та інші матеріали не на мові третейського розгляду, має забезпечити їх переклад. Склад третейського суду може вимагати від сторін перекладу документів та інших матеріалів на мову третейського розгляду. Безумовно, що як і для державних судів, так і для третейських особливого значення набувають питання доказування та доказів у процесі розгляду та вирішення справи по суті. Доказами у третейському розгляді є будь-які фактичні дані, на основі яких третейський суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги або заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Третейський суд має право вимагати від сторін надання доказів, необхідних для повного, всебічного об’єктивного вирішення спору. Якщо третейський суд визначає за необхідне одержати документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду, він своєю ухвалою уповноважує сторони або одну із сторін одержати відповідні документи та надати їх третейському суду. Сторони повинні надавати третейському суду докази в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Всі зібрані письмові докази разом з процесуальними документами сторін (позов, відзив на позов тощо) третейського суду повинні зберігатися в прошитому та пронумерованому вигляді. Згідно із закріпленим у законі принципом змагальності сторін обов’язок надання доказів лежить саме на сторонах спору. Роль третейського суду полягає лише в дослідженні та оцінці зібраних сторонами доказів. Чинне законодавство не обмежує третейський суд конкретним переліком доказів, на основі яких третейський суд може прийняти своє рішення. У Законі передбачено, що засоби доказування визначаються регламентом третейського суду. У третейському суді ad hoc засоби доказування визначаються третейською угодою з урахуванням вимог закону. Загальне правило розподілу тягаря доказування між сторонами спору закріплює головний елемент змагальної засади як судового процесу, так і третейського розгляду – кожна зацікавлена сторона доводить ті факти, які обґрунтовують її правову позицію. Тобто сторона спору доводить ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Одним з аспектів широкої проблеми тягаря доказування є поняття так званого обов’язку первинного доказування. На практиці у будь-якому процесі важливо мати чітку уяву про те, кому із сторін спору належить першому надавати докази. У випадках, коли відповідач посилається на нові обставини з метою відхилення пред’явлених вимог, саме на нього покладається тягар первинного доказування. Слід підкреслити, що суд взагалі, а особливо третейський, не має права самостійно збирати докази. Ця обставина зумовлена дією принципу змагальності сторін. Третейський суд має право, розглянувши та дослідивши вже отримані від сторін матеріали, документи, інші докази, запропонувати їм надати додаткові докази. Пропозиція подати додаткові докази зазвичай виноситься третейським судом вже під час підготовки справи до розгляду, коли в ухвалі про прийняття справи до провадження (або призначення справи до третейського розгляду) пропонується надати запитувані третейським судом документи та матеріали. Залишається питання, як має діяти третейський суд, який з певних причин не отримав таких доказів. Зрозуміло, що в такому випадку справа буде розглянута та прийнято рішення на підставі наявних матеріалів. Третейський суд приймає рішення лише на підставі тих доказів, які були надані сторонами у процесі розгляду справи. Після прийняття рішення по справі сторони не можуть посилатися на недослідженість обставин справи як на підставу відмови в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа. Необхідно також наголосити на такій особливості третейського розгляду як неможливість забезпечення доказів та труднощі у витребуванні їх як в учасників розгляду, так і інших осіб. Оскільки Закон не передбачив примусовог<

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒

Поделиться:

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману