Огляд гомоеротичного дискурсу

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 17 из 22Следующая ⇒

АГАТАНГЕЛА КРИМСЬКОГО ТА ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ:

ЗІСТАВНИЙ АСПЕКТ

Еротизм у літературі сягає корінням давніх часів: спостерігаємо його присутність у фольклорі, міфах, спорадично в художній літературі. Подекуди еротизм розчинений у словесних полотнах, присутній у недомовленостях, натяках, завуальованих образах і метафорах.

Літературознавство таку творчість розглядало побіжно, у контексті інтимної та любовної лірики, а то й загалом відносило на окраїну літературного процесу; на цю тему було накладено табу, а відтак дослідники проходили повз авторів еротичної літератури або оглядали їхній набуток поверхово, без глибинного аналізу жанрової та тематичної специфіки. Вивчення еротизму в літературі важливе з погляду психоаналізу, оскільки являє собою внутрішні одкровення людини, фіксуючи синтез біологічної і душевної людської природи.

Філологічних засобів та методів виявилося недостатньо для вивчення еротичної літератури. У нагоді стали праці Фрейда, де доведено, що сексуальна енергія, стримувана соціумом, його репресивними нормативами, за побутових умов часто призводить до неврозів та інших душевних хвороб, але може знайти вихід у творчості, тобто зазнає сублімації, спрямовуючись не на прямий об’єкт потягу. Такою була літературна творчість Агатангела Кримського.

Ще більшого забуття і гоніння зазнає гомоеротична література, хоча для творчості, рівно так само, як і критичної думки, не може бути ніяких заборонених тем. Говоримо про двох представників українського модернізму Агатангела Кримського та Емму Андієвську.

А. Кримський добре відомий як професор-сходознавець, поліглот, як людина академічних знань, але попри це і як письменник, який віднесений на маргінеси української літератури. Літературна спадщина Кримського вичерпується двома збірками оповідань, одним романом та книгою поезії, яка виходила у трьох частинах. Кримський залишився митцем зламу віків, хоча найбільше наближається до типу модерного поета.

На нашу думку, причина шалено несправедливої непопулярності в тому, що для своєї епохи А. Кримський був занадто прогресивним. Мова йде про його роман «Андрій Лаговський», який наповнений еротичною образністю і деяким натуралізмом. Хоча зацікавленість автором проблемою сексуальності – на часі, проте рецепція твору з боку критиків була негативною, про що свідчить забуття творчого спадку Кримського.

У романі оповідається про інтелектуальне партнерство професора Андрія Лаговського та одного з синів генерала Шмідта – Володимира, але, кажучи по щирості, партнерством їхні стосунки не обмежуються. Чоловіки почувають невимовно сильну платонічну любов з огляду на їхні інтелектуальні розмови. Проте можна констатувати: і платонічною любов’ю їхні взаємини не вичерпуються – чоловіки відчувають досить значимі гомосексуальні потяги, адже Володимир ревнує Андрія до братів, оскільки вони красивіші за нього, Андрій також у свою чергу сповнений невротичними думками, коли Володимир задовольняє свої сексуальні потреби з «дівкою». Після того як у професора Лаговського відбувається сексуальна ініціація із служницею Зоєю, його стан погіршується, адже на підсвідомому рівні відчуває – він зрадив! Лаговський не може ненавидіти Володимира й не може відкрито любити його, і всі ці неможливості проектуються в гостру відразу до фізичного кохання між чоловіком та жінкою.

Дослідники творчості А. Кримського, зокрема Соломія Павличко і Василь Шкляр [3], розглядають роман в автобіографічному ключі. З огляду на це, можна констатувати, що Кримський – яскраве підтвердження теорії сублімації як захисного психічного процесу, втіленої в літературі. Але зрештою, його наркотиком, справою, у яку він, мабуть, вкладав чи не всю свою нереалізовану енергію, стала наука, насамперед орієнталістика.

Поруч із Кримським постійно знаходяться чоловіки, з якими він мав понадтеплі стосунки: це і Федір Міллер, котрий називав Агатангела просто Фаня, і студент Женя Вадом, що вважав професора найдорожчим другом, який його відродив, і Віктор Міллер, який присягався Агатангелу Юхимовичу у вірності «па гропь жизни»… і, звісно, найулюбленіший учень Микола Левченко, що покінчив життя самогубством.

В. Шкляр твердить, що поміж особистих речей Кримського знайдено звичайну мотузку для сушіння білизни, була там і записка, виведена рукою Кримського: «На цій мотузці повісився Левченко Микола» [4, с. 51]. Отже, Агатангел Юхимович настільки був прив’язаний до хлопця, що навіть посмертно зберіг цей мотузок.

Підсумовуючи усе вище сказане, констатуємо таке:

– А. Кримський – письменник «зламу століть», відтак знаходиться на помежів’ї доби Реалізму та Модерну, форма творення – реалістична, подекуди навіть заслабка з погляду художньої цінності, проте проблематика і теми, порушені автором, є модерними (говоримо про сублімацію сексуальної енергії, що розширює естетичний спектр української літератури);

– митець не знає, куди рухатися далі і чи рухатися взагалі, тому творчий спадок такий незначний, проте науковий – титанічно великий.

Щодо іншої авторки, то її творчі здобутки навряд чи зможемо представити в жанрі статті, адже задля цього знадобилася б монографія. Доречним вважаємо, аби окреслити величину і велич таланту Емми Андієвської, процитувати Петра Сороку: «Українська література кінця ХХ століття поділяється… на діаспорну, материкову і андієвську». Ми ж до уваги беремо її цикли гомоеротичної поезії «переклади з Арістодімоса Ліхноса», «Варубу Бдрумгу» та «поезії Халіда Хатамі…».

Щиро твердимо: поезія Андієвської абсолютно унікальна й несе в собі деякі особливості прочитання. Данило Гусак Струк виділив три головні підходи до читання поезій Е. Андієвської:

Поезія Андієвської герметична – тому основним ключем є поняття перспективи. Треба зрозуміти, з якої перспективи авторка відтворює свої спостереження. Андієвська досягає своєрідного відчуження (учуднення) тим, що на все вона дивиться з різного позему й іншими очима.

Варто концентрувати увагу, говорить Струк, на назві вірша, що подає тему, яку Е. Андієвська опрацьовує.

Третій ключ – це світ сну. Багато з поезій Андієвської спираються на онейричні асоціації, типові для сонних видив [7].

Ці ключі, запропоновані дослідником, не є обов’язковими чи єдино правильними, адже поезія має стільки життів, скільки й прочитань, але вони значно полегшують сприймання досить складного художнього світу поетки.

Олег Соловей у статті «Еротика і містифікація поезії Емми Андієвської» детально вивчає особливості гомоеротичної лірики письменниці [8]. Тому можемо виділити такі моменти: Андієвська виступає таким собі «перекладачем» еротичної чоловічої лірики, себто вдається до містифікацій, адже ховається за маскою псевдопоета Арістодімоса Ліхноса. У цьому можна прочитати бунт проти патріархальних канонів. Поетка вдається до гри, що характерно для постмодерну. Андієвська очищує і світ, і себе від фальшивої софістики, оглядає життя наново, по-своєму. Оця от особливість і робить Андієвську унікальною – вона не скута жодними канонами чи обмеженнями. Андієвська творить власну дійсність, письменниця стверджує своїми творами, що література не несе в собі мораль – вона є нейтральною, вона не має меж чи крайнеба.

Щодо «Перекладів», то в них головною темою є зображення любові Ліхноса до ефебів. Констатуємо знання письменницею звичаїв Античності, маємо на увазі ритуальні дійства на честь Діоніса, симпозіуми з участю красивих парубків, відтак гомосексуальність толерувалася в Давній Греції та Римі.

Отже, гомоеротична поезія А. Кримського та Е. Андієвської суттєво різниться між собою:

А. Кримський є раннім модерністом; вектор руху його творчості не сформований, а тому і не в повній мірі зреалізований. Письменник боявся піднімати тему гомосексуалізму на загал. Тому творчий спадок Кримського такий малий. Андієвська представниця пізнього модернізму (Нью-Йоркська група довершила модернізм), тому її поезія – розкута, вільна від страху осуду, більш довершена.

В основу роману «Андрій Лаговський» і збірку поезій «Пальмове листя» покладено автобіографізм, тобто особистісні вподобання і пристрасті автора, твори тяжіють в більшій мірі до реалізму, Е. Андієвська застосовує містифікації, гру. Вона творить нові естетичні цінності, новий художній світ.

Література

1. Мудрак О. Інтимна, любовна та еротична лірика: Диференціація понять / Олеся Мудрак // Слово і Час. – 2009. – № 11. – С. 74–77.

2. Кримський А. Твори: в 5 т. / Агатангел Кримський. – К, 1973. – Т. 5. – Кн. 2.

3. Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталістика: складний світ Агатангела Кримського / Соломія Павличко. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2000. – С. 5–90.

4. Шкляр В. Агатангел і Марія: нечестиве кохання в блакитному інтер’єрі / Василь Шкляр // Сучасність. – 2004. – № 4. – С. 49–58.

5. Голомб Л. Пейзаж у «Пальмовому гіллі» А. Кримського / Л. Голомб // Науковий вісник Ужгородського університету. Сер. філологія. – 2003. – № 7. – С. 58–63.

6. Біла книга кохання: Антологія української еротичної поезії / упоряд., передм. І. Лучук; упорядник, післям. В. Стах. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – С. 20–22.

7. Гусар Струк Д. Як читати поезії Емми Андієвської / Данило Гусар Струк // Кур’єр Кривбасу. – 2004. – № 8(177). – С. 167–203.

8. Соловей О. Еротика і містифікація в поезії Емми Андієвської / О. Соловей // Рідний край. Альманах Полтавського національного педагогічного університету. – 2013. – № 1(28). – С. 84–91.

Яна Юхименко

Науковий керівник – доц. Педченко С. О.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология