Класифікація захворювань щитовидної залози.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 16 из 18Следующая ⇒

I Вроджені аномалії щитовидної залози: аплазія, гіпоплазія, ектопія.

II Ендемічний зоб

За формою: - Вузловий - Дифузний - Змішаний

По функції: - Еутіреодний

- Гіпертиреоїдних

- Гіпотиреоїдних

III Спорадичний зоб: За формою: - Вузловий - Дифузний - Змішаний

По функції: - Еутіреодний - Гіпертиреоїдних - Гіпотиреоїдних

IV Дифузний токсичний зоб

За ступенем вираженості тиреотоксикозу: - Легка - Середня - Важка

V Гіпотиреоз

За ступенем вираженості:

- Легкий

- Середній

- Важкий (мікседема)

VI Запальні захворювання:

- Гострий тиреоїдит (Струм-запалення зобу)

- Підгострий тиреоїдит

- Хронічний тиреоїдит лімфоматозний (аутоімунний, Хашимото)

- Тиреоїдит Ріделя (фіброзний)

- Рідкісні запальні захворювання специфічного характеру: туберкульоз, сифіліс

VII Пошкодження щитовидної залози: - Відкриті - Закриті

VII Злоякісні пухлини

Методи діагностики

Забір крові з п'ятки на скринінг новонароджених, в тому числі і на гіпотиреоз

Оскільки рання діагностика є надзвичайно важливою для нормального розвитку дітей, діагноз встановлюється у більшості розвинених країн через масове дослідження новонароджених (скринінг новонароджених). В Україні визначають вміст тиреотропного гормону (ТТГ) в так званій сухій краплі.[3] При недостатній продукції гормонів щитовидної залози ТТГ значно підвищується. Правда, при цьому методі успускаються рідкісні випадки центральнообумовленого вторинного чи третинного гіпотиреозу.[4]

В США більшість скринінг-програм визначають спершу концентрацію Т4 і тільки при зниженні його додатково визначають тиреотропін.[1]

Забір крові мусить бути обов'язково проведений уже на третю добу життя. Якщо новонародженого відпускаються раніше чи переводять, можна провести забір ще раніше. Але тоді аналіз потрібно ще раз повторити.[4]

В позитивному випадку потрібно терміново провести підтверджуючий тест на визначення тиреотропіну, вільного Т3 і Т4.

Якщо результат підтвердить гіпофункцію щитовидної залози, можна проводитися додаткові обстеження для вияснення природи захворювання. До них належать, крім визначення тиреоглобуліну, обстеження тканин щитовидної залози і процесу утворення гормонів. Перед усім це візуалізаційні методи: УЗД і сцинтіграфія щитовидної залози. Оскільки результати досліджень не мають ніякого впливу на лікування, їх не потрібно проводити в обов'язковому порядку.[1] Якщо є дані про захворювання щитовидної залози у матері, можна визначити схожість форм аутоантитіл щитовидної залози у матері і дитини. Якщо схожість підтвердиься захворювання може носити перехідний (тимчасовий) характер. При виникненні підозри на надлишок чи недостачу йоду, як причину гіпотиреозу, можна дослідити рівень йоду в сечі

Небезпека тромбофлебіту

Тромбофлебіт – запальний процес у внутрішній венозної стінки з формуванням тромбу. Характеризується ущільненням і почервоніння по ходу Розширене вени, різкою хворобливістю, набряком, підвищенням місцевої та загальної температури тіла. У більшості випадків вимагає оперативного лікування через високу ймовірність розвитку грізних наслідків: септичних ускладнень, відриву тромбу, провідного до тромбозу глибоких вен або тромбоемболії гілок легеневої артерії. Профілактика тромбофлебіт Необхідно своєчасно лікувати хронічні захворювання вен. Хворим, які в минулому перенесли тромбофлебіт, слід постійно користуватися засобами еластичної компресії, обмежити кількість тваринних жирів в раціоні, вживати в їжу продукти з високим вмістом рутина і аскорбінової кислоти (ягоди, фрукти, овочі). Для профілактики рецидивів 2-3 рази на рік призначається курсової лікування, що включає в себе прийом флебопротекторов і Фізіотерапевтичні процедури (лікування струмами і змінними магнітними полями).

Флеботромбоз (Phlebothrombosis) - закупорка вени тромбом без попереднього запалення її стінок. Зазвичай флеботромбоз розвивається в глибоких венах задньої поверхні гомілки (на противагу тромбофлебіту, при якому уражаються поверхневі вени ноги (див. Флебіт)). Тривалий постільний режим, серцева недостатність, вагітність, травми і різні хірургічні втручання є сприятливими факторами для розвитку тромбозу, так як у всіх цих випадках відбувається значне посилення уповільненої течії крові в організмі. У багатьох випадках також відзначаються зміни системи згортання крові, що, в свою чергу, збільшує ймовірність розвитку у людини тромбозу; ці зміни можуть виникати і у деяких жінок, що приймають оральні контрацептиви. Уражена нога набрякає і стає напруженою. Основна небезпека цього захворювання полягає в тому, що тромб може відірватися від стінки судини і стати причиною розвитку у людини тромбоемболії легенів. егулярное виконання фізичних вправ для ніг сприяє запобіганню розвитку флеботромбоз; прийом антикоагулянтів (таких як варфарин та гепарин) використовується для запобігання утворення нових кров'яних згустків і лікування вже розвиненого захворювання. Великі згустки крові можуть бути видалені хірургічним шляхом з допомогою тромбектоміі (thrombectomy); це сприяє зменшенню набряку ноги.

Профилактика. Эластическое бинтование конечности во время и после операции, родов, следует избегать использования вен нижних конечностей для инфузий. Раннее вставание, лечебная гимнастика после операции. Посттромбофлебитический синдром. После перенесенного флеботробоза глубоких вен конечности происходит реканализация тромботических масс и просвет сосуда частично восстанавливается, однако даже при достаточном восстановлении просвета сосуда исчезновение клапанного аппарата глубоких вен вызывает значительные гемодинамические нарушения в конечности. Изменения кровотока в глубоких венах ведут к включению патологических вено-венозных шунтов: сброс крови через несостоятельные коммуникантные вены и устья большой и малой подкожных вен приводят к значительному повышению давления в поверхностной венозной системе и развитию вторичного варикозного расширения. «Мышечно-венозная помпа» не справляется с эвакуацией крови из конечности. В период сокращения мышц голени давление в глубоких венах значительно повышается, часть крови устремляется через несостоятельные коммуникантные вены в поверхностную систему, что приводит к значительному повышению давления, выходу жидкой части крови и эритроцитов в паравазальную клетчатку (индурация и пигментация кожи), открытию артериовенозных шунтов с усилением гипоксии тканей и развитием язвенных дефектов, локализованных обычно на голени выше внутренней лодыжки. Варикозные язы имеют некротическое дно, гнойное отделяемое с неприятным запахом, подрытые края, тенденция к заживлению их незначительна. Больные с посттромбофлебитическим синдромом требуют тщательного, обследования: изучения анамнеза, данных объективного исследования, проведения специальных диагностических тестов (см. Варикозное расширение вен), которые должны быть дополнены контрастным рентгенологическим исследованием, правильность которого может быть обеспечена применением комбинации различных флебологических методов с целью получения данных о всей венозной системе конечности. Лечение. В настоящее время не существует радикального метода лечения больных посттромбофлебитическим синдромом нижних конечностей. Характер лечения, его эффективность зависят от вида (несостоятельность клапанов, полная окклюзия вены), локализации и протяженности поражения сосуда. Основой хирургической тактики является максимальная коррекция функции «мышечной помпы» голени

Былет № 9

Аневризма аорти.ЕтІологія.Порушення гемодинаміки.Клініка Ускладнення Тактика лікування. Аневризма грудної аорти Аорта – це сама крупна артерія в тілі людини. Саме ця судина несе кров збагачену киснем від серця до всіх іншіх органів. Частина аорти що розташована в грудній порожнині називається грудною аортою, в черевній порожнині відповідно черевною аортою

Причины появления аневризмы. Чаще всего болезнь относят к врожденным, хотя ее развитие может быть следствием осложнений после таких заболеваний как атеросклероз, тромбоз, гипертония, а также некоторых инфекционных. К причинам относятся и травмы сосудов и артерий.

Аневризма аорты. Наиболее распространенной в медицинской практике является аневризма аорты (ее грудного и брюшного отделов), которая дает знать о себе сильной болью, возникающей в позвоночнике, животе, а потом – во всем теле. Это говорит о том, что увеличение аневризмы оказывает давление на другие сосуды, артерии, а также нервные окончания спинного мозга и нарушает нормальное кровообращение. При этом стенки аорты становятся все более тонкими и слабыми, а значит, их разрыв может произойти неожиданно.

Клініка аневризми аорти При ураженні грудного відділу аорти раптово з'являється гострий сильний біль за грудиною, в міжлопатковій і надчеревній ділянках. На висоті больового приступу можлива непритомність. Часто відзначається зниження артеріального тиску, розвивається колапс. Хворий покритий липким потом; спостерігаються периферичний ціаноз, тахікардія.

Діагностика аневризми аорти

Важливе діагностичне значення мають рентгенографія грудної клітки, ангіографія і ехокардіографія. Диференціальна діагностика полягає у виключенні інфаркту міокарда. При цьому враховують, що аневризма характеризується раптовим виникненням болю, а при інфаркті він наростає поступово, хвилеподібний. У хворого на інфаркт міокарда біль віддає у ліву половину грудної клітки і ліву руку, а при аневризмі він іноді буває в руці, але частіше характер і локалізація болю змінюються, нерідко він переміщується у спину по ходу розшарування аорти. Якщо аневризма розвивається в черевному відділі аорти і стискає ниркові артерії, то клінічна картина нагадує таку ниркової кольки. Виключно важливе діагностичне значення має вивчення електрокардіограм у динаміці. При розшаровуючій аневризмі в крові зменшується кількість еритроцитів і гемоглобіну (анемія). Гостра розшаровуюча аневризма належить до патологічних станів, які загрожують життю хворого і потребують ужиття термінових заходів.

Лікування аневризми аорти

Лікування полягає в наданні невідкладної допомоги: 1) при підозрі на розшаровуючу аневризму аорти хворому надають абсолютного спокою; 2) для зменшення болю підшкірно вводять 1-2 мл 1 % розчину морфіну з 0,5 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату або 2 мл 2 % розчину промедолу. Наркотичні анальгетики можна комбінувати з 1 мл 1 % розчину димедролу або 1 мл 2 % розчину супрастину, 2-4 мл 50 % розчину анальгіну; 3) тільки з дозволу лікаря внутрішньовенно вводять фентаніл, дроперидол, наркотичні анальгетики. Якщо розвивається колапс, то вводять 3-4 мл 20 % розчину камфори або 2 мл кордіаміну підшкірно. При артеріальній гіпертензії (понад 170/100 мм рт.ст., або 22,7/13,3 кПа) вводять внутрішньовенно або внутрішньом'язово 6-8 мл 0,5 % розчину дибазолу. Не можна призначати на догоспітальному етапі серцеві глікозиди, гепарин, антиагреганти (ацетилсаліцилову кислоту), мезатон, норадреналін, допамін. Такі хворі підлягають обов'язковій терміновій госпіталізації в реанімаційне відділення. Перевозять їх спеціальним транспортом, переносять на ношах.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология