Функціонування ринкової інфраструктури України.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 8Следующая ⇒

В Україні ми маємо інверсійний тип, що обумовлений тим, що в минулому розвиток ринкових відносин в Україні двічі штучно переривалося (у роки «воєнного комунізму» і в період існування адміністративно-командної системи з кінця 20-х до кінця 80-х років), у результаті чого суспільство, перебуваючи на індустріальній стадії розвитку, природною формою якої є ринкові відносини, тільки починає створювати адекватні собі умови.

Відповідно, що існує в нас інфраструктура є не цілком ринкової, перехідний, незрілої, причому як у цілому (з погляду повноти й ефективності виконання своїх основних функцій), так і в кожній зі своїх складових. У результаті як і в становленні ринкової інфраструктури в цілому, так і в розвитку її основних елементів в Україні мають місце особливості, що відрізняють цей процес від того, котрий мав місце у свій час в інших країнах при природному ході подій, незважаючи на весняну подібність деяких тенденцій. Облік цих особливостей дає можливість виявити основні фактори становлення й розвитку ринкової інфраструктури й визначити наступні головні напрямки розвитку кожної з її складових:

- реструктуризацію державної власності, роздержавлення, подолання державного монополізму й створення конкурентного середовища, благоприятствующей формуванню оптимальної мережі інфраструктурних інститутів. Саме приватизація поклала початок широкому розвитку багатьох чисто ринкових інститутів;

- приведення нормативної бази у відповідність із розвитком інституціональної складової ринкової інфраструктури;

- зростаючий ступінь включенности української економіки й суспільства в цілому у світові інформаційні системи з одночасним вживанням відповідних заходів безпеки й дотримання національних інтересів;

- підвищення ролі ментальної складової в ефективному функціонуванні й розвитку ринкової інфраструктури.

Говорячи про динамік розвитку інституціональної складової ринкової інфраструктури в Україні, можна виділити трохи що явно позначилися процесів. По-перше, ряд інститутів ринкової інфраструктури формується вперше, у минулому вони ніколи не існували. Це ставиться, у першу чергу, до таких інститутів фондового ринку, як фінансові посередники. Якщо в розвинених країнах вони споконвічно орієнтувалися на обслуговування потреб приватного сектора в процесі природного становлення й розвитку фондового ринку, то особливість України складається в їхній орієнтації на обслуговування процесу приватизації. Тому труднощі, проблеми й протиріччя приватизації впливають на затримку завершення етапу екстенсивного росту цих структур і заважають їм повною мірою приступитися до виконання своїх природних функцій - залучення вільних коштів і їхнього інвестування в економіку. Так, до початку 1997 року Фонд держмайна України видав відповідні ліцензії 334 інвестиційним фондам і компаніям, 378 довірчим товариствам і 61 комерційному банк. По-друге, ряд формованих зараз інститутів відроджується, тому що в період існування ринкових відносин у прошлом вони деякою мірою розвивалися. Це стосується, зокрема, біржових структур. Однак існуючі в цей час утворення за назвою «товарна біржа» у гнітючій своїй більшості такими не є. По-третє, ті інститути, які існували при командно-адміністративній системі, перетерплюють серйозні зміни, пристосовуючись до виконання функцій, властивих інфраструктурі ринкового типу. Це ставиться в першу чергу до банок. Держава, будучи ще недавно безроздільним хазяїном у банківській системі, у нових умовах нерідко діє по старих стереотипах. Те ж саме можна сказати й про страхові компанії. У період бурхливого росту страхового бізнесу в 1993-1994 р.р. число компаній в Україні перевалило за 700, у той час як Німеччина, наприклад, обходитися кількістю, що не перевищує 100. У цілому, можна зробити висновок, що найменш розвиненими в кількісному і якісному відношенні, з погляду відповідності вимогам ринкової економіки, є саме інститути грошового й фінансового ринку.

Специфікою України також є форсування українізації діловодства, як у державному, так і в приватному секторі, що підвищує вартість висновку угод і супроводжується поруч небажаних побічних ефектів.

У цілому, інфраструктура ринку України має велику кількість своїх особливостей, тим самим значно відрізняючись від інфраструктур розвинених країн, що негативно впливає на її розвиток, тому що не враховується досвід інших країн.

У цей час виникає безліч проблем під час формування інфраструктури ринку України.

Проблема інфраструктури - одна із центральних у державній політиці розвитку малого підприємництва, що одержала своє відбиття в багатьох урядових документах наприклад, у постанові Кабінету Міністрів від 29 січня 1997 року й ін.). Розвиток підприємництва неможливо без ринкової інфраструктури, тому ця проблема є однієї із самих актуальних. Для рішення цієї проблеми потрібно застосовувати конкретні міри, тобто вести розумну політику розвитку, розробляти відповідну правову базу.

Що стосується нормоутворення, те законодавче забезпечення переходу до ринку в Україні характеризується вкрай низькою ефективністю, нестійкістю й частими переглядами «правил гри». Стан ментальної складової також поки не вселяє оптимізму, тому що рівень економічного мислення й сприйняття ринкових механізмів більшістю населення України досить далекий від того, котрий потрібно для включення соціальної енергії мас і напрямку її в русло напруженого пошуку найкращого додатка своїх здатностей.

З огляду на досвід закордонних країн по використанню державних і ринкових регуляторів у керуванні розвитком ринкової інфраструктури, насамперед, банківських і фінансових структур, в Україні необхідно навчитися вміло використовувати державні й ринкові механізми в практиці господарювання в їхньому оптимальному сполученні.

Із цього можна укласти, що тільки підвищена увага до кожної зі складових ринкової інфраструктури може забезпечити реалізацію ринкових механізмів у всій економіці. У теж час варто пам'ятати, що формування кожної зі складовій ринковій інфраструктурі є необхідним, але недостатньою умовою виконання властивих їй функцій.

Не менш важливе забезпечення їхньої гармонійної взаємодії. А воно, у свою чергу, можливо тільки за умови сполученого розвитку сполученого розвитку всіх її складових. Не можна, наприклад, уважати, що створивши весь набір необхідних інститутів у потребуючій кількості, ми зможемо успішно перейти до ринку, не змінивши, наприклад, законодавчу базу й не забезпечивши переходу до нового економічного мислення. Так, в останні роки практично у всіх пост тоталітарних країнах прокотилася хвиля скандалів, пов'язаних з обманом вкладників усілякими фінансовими структурами. Це аж ніяк не випадково. Об'єктивними передумовами виникнення подібних ситуацій стало те, що нові фінансові інститути з'явилися й стали розвиватися без необхідного рівня юридичного забезпечення, тобто без належної нормативної бази, а свідомість населення бути не підготовлено до умов ринкових ризиків. Досвід Албанії, де саме ці процеси стали каталізатором соціального вибуху, що прийняв трагічної форми, наочно свідчить про те, що запізнювання з формуванням адекватної Ринкової інфраструктури чревате непередбаченими наслідками.

Наслідку, пов'язані з дією відзначених тенденцій, неоднозначні й мають різний ступінь інтенсивності свого впливу на економічні процеси. Розуміння цих процесів, включення відповідних категорій мислення є необхідними передумовами рішення практичних завдань розвитку ринкової інфраструктури.

Важливу роль у розвитку можуть виконати інвестиції в інфраструктуру, що може означати початок пожвавлення економічного циклу. Також у пріоритеті ринкова інфраструктура повинна опиратися на правову базу, що повинна бути створена урядом, з огляду на досвід інших країн.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности