Тема 1: Наука як сфера діяльності і система знань.

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 6Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

ІІ рівень

Загальнонаукова методологія – теорія пізнання та дослідження закономірностей розвитку наукового знання в цілому. Використовується в усіх або в переважній більшості наук.

Принципи:

1. Історичний (генетичний).

2. Термінологічний.

3. Функціональний.

4. Системний.

5. Когнітивний.

6. Моделювання.

Ця методологія використовує кількісно-якісні методи:

1. Наукометрія – система вивчення наук, конструктивне знання за допомогою визначення об’єктивно-кількісних закономірностей, які справді визначають досягнутий наукою рівень її розвитку.

2. Інформетрія вивчає математично-статистичні методи задля кількісного аналізу наукової інформації.

3. Бібліометрія – метод кількісного дослідження друкованих документів у вигляді матеріальних об’єктів та (або) бібліографічних одиниць.

4. Конкретно-наукова методологія – сукупність ідей або специфічних методів конкретної науки, які є базою для розв’язання дослідницьких проблем. Вона зумовлена і пов’язана з принципами і законами конкретних наук, а також їх методами.

Рівні методологічного аналізу:

1. Динамічний – світоглядна інтерпретація результатів, аналіз загальної форми та методів наукового мислення, його категоріального підходу.
2. Статистичний - підходи, форми дослідження, що носять загальнонауковий характер і так званий зріз у часі.
3. Аналітико-синтетичний – сукупність методів і прийомів, що застосовуються у тій чи іншій галузі науки.
4. Предметний (дисциплінарний) – сукупність методів та принципів, що використовуються у науковій дисципліні конкретної науки або на стику наук; сама наукова дисциплін виступає основною формою організації наукового знання.
5. Міждисциплінарний – носить комплексний характер і є сферою взаємодії різних наук.

На рівні конкретних методів і технік вирішується конкретна проблема.

Тема 1: Наука як сфера діяльності і система знань.

1. Сутність пізнання.

Рівні пізнання.

Види пізнання.

2. Наука: її цілі та функції.

3. Наукознавство. Класифікація наук, функції та завдання.

4. Структурні елементи науки.

І. Пізнання – шлях від незнання до знання.

Діалектика процесу пізнання полягає у протиріччі між складністю об’єктивної дійсності і обмеженістю наших знань про неї, між суб’єктивною формою і об’єктивним змістом людського знання.

Процес пізнання починається з узагальнення окремих, часом не пов’язаних між собою фактів.

Рівні пізнання:

1.Побутовий – з самого народження людина пристосовується до конкретних побутових ситуацій.

2.Науковий.

3.Філософський.

Види пізнання:

1.Первинне (почуттєве) – забезпечує безпосередній зв’язок людини з оточуючою дійсністю за допомогою органів чуття.

2.Раціональне – доповнює почуттєве і сприяє усвідомленню сутності явищ (процесів), розкриває закономірності розвитку, «повертає» нове знання до емпіричного рівня з метою подальшого пізнання, а також використання.

Наукове пізнання – дослідження, що має особливі цілі, завдання і методи отримання і перевірки нових знань з метою оволодіння силами природи.

ІІ. Ознаки науки:

1.Наявність системи знань (ідеї, теорії, концепції, принципи).

2.Наявність наукової проблеми, об’єкта і предмета дослідження.

3.Практична значущість як самого об’єкта, так і знань про нього.

Функції науки:

1.Соціальної пам’яті – накопичення, трансляція, зберігання, традиції, досвід, що попередньо накопичений.

2.Гносеологічна (пізнавальна) – забезпечення необхідними знаннями для вирішення поставлених задач.

3.Нормативна – встановлює, організовує відносини між науковими структурами за допомогою системи норм і правил.

4.Комунікативна – реалізація за допомогою наукової мови як зрозумілого та важливого засобу спілкування.

5.Аксіологічна (ціннісна) – формує в суспільстві ціннісні орієнтації, які виступають як результат наукових відкриттів на благо людства.

6.Креативна (творча) – реалізується за допомогою становлення творчого потенціалу.

7.Виховна – дозволяє підвищити рівень освіти в суспільстві, інтелектуальний потенціал.

Мета науки – це описування, пояснення і передбачення (прогнозування).

Завдання науки:

1. Накопичення і узагальнення фактів (констатація). 2. Пояснення внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язків (інтерпретація). 3. Пояснення сутності фізичних явищ (об’єктів), їх внутрішніх і зовнішніх протиріч (побудова моделей). 4. Прогнозування процесів і явищ. 5. Встановлення можливих форм і методів практичного використання отриманих знань.

Наука – це система знань і специфічна сфера людської діяльності, спрямована на отримання нових знань про природу, суспільство і мислення.

Етапи становлення науки:

1. Пранаука (мала ознаки натурфілософії).

2. Наука середньовіччя (5-7 ст.).

3. Наука епохи відродження (15-18 ст.).

4. Класична наука (18-19 ст.).

5. Некласична наука (кінець 19-початок 20 ст.).

6. Посткласична наука (до теперішнього часу).

Напрямки науки:

1.Мікросвіт – вирішення проблеми на рівні елементарних частин і атомних частин.

2.Мегасвіт – вивчення всесвіту починаючи з соціальної системи до сфер простору.

3.Макросвіт – вивчення функцій вищих структур місцевої матерії.

Особливості науки 21 сторіччя:

1. Диференціація та інтеграція.

2. Прискорення і розвиток природознавчих наук.

3. Математизація наук.

4. Наближення науки і практика (посилення зв’язку між наукою, технікою і виробництвом).

ЗУ «Про наукову і науково-дослідну діяльність» від 13.12.1991 року (державна політика наукової і науково-технічної діяльності).

ІІІ. 60-ті рр 20 сторіччя – визначився предмет наукознавства, наука про науку сформувалася як окрема галузь.

Наукознавство – це наука, яка вивчає закономірності розвитку наук, структуру і динаміку наукового знання і наукової діяльності, в/д з ін соціальними інститутами та сферами матеріального та духовного життя суспільства.

Завдання наукознавства:

1. Вивчення законів і тенденцій розвитку науки.

2. Аналіз в/д наук.

3. Прогноз розвитку наук.

4. Вивчення проблем наукового знання і наукової творчості.

5. Організація науки і управління її розвитком.

Головне завдання наукознавства – класифікація наук.

Мета класифікації – розкриття взаємного зв’язку між науками на основі конкретних принципів і відображення цих зв’язків у вигляді логічно аргументованого розміщення в єдину систему знань.

Класифікація:

1.Науки про суспільство. Гуманітарні.

2.Науки про природу. Технічні.

3.Науки про мислення.

IV. Знання – перевірений практикою результат пізнання дійсності та адекватне відображення його у свідомості людини.

Умовно знання поділяють на 4 статуси:

1.Абсолютні знання – це повне, вичерпне відтворення узагальнюючих уявлень про об’єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об’єктом (ми прагнемо до нього).

2.Відносні знання – знання, яке будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з об’єктом.

1 і 2 – це умовний поділ – в силу зміни як самого об’єкта, так і суб’єкту пізнання.

3. Базове знання – це знання структурних зв’язків та закономірностей розвитку об’єкту (явища), воно завжди концептуальне і лежить в основі ключової компетентності.

4. Істинні знання – знання, які містяться в законах, теорії, вже перевірені.

База знань – масив інформації у формі, що є придатною для логічної і силової обробки.

Функції знання: а) узагальнення розрізнених уявлень про закономірності природи, суспільства і мислення; б) збереження того, що може бути застосоване в практичній діяльності.

- Теоретичне знання;

- Істеричні знання.

- Апріорі – знання, яке передує досвіду;

- Апостеріорі – знання, яке виходить з досвіду.

Оскільки розвиток науки відбувався за схемою парадигма-парадокс-нова парадигма, необхідно розуміти цей процес.

Парадигма – загальноприйняті положення науки, система методологічних і ціннісних установок прийнятих усіма членами наукового співтовариства за зразок для вирішення наукових завдань.

Парадокс у вузькому розумінні – це два протилежні твердження, кожне з яких є переконливим доказом.

Парадокс у широкому розумінні – твердження, яке різко відрізняється від затвердженої думки, заперечення загальноприйнятої думки, заперечення того, що є «безперечно правильним».

Наукова проблема – велика множинність наукових питань майбутніх досліджень, складне теоретичне або практичне питання, що потребує дослідження.

Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення усієї сукупності зв’язків на основі яких робиться висновок. Конструктивні і деструктивні, тобто ті, що мають значущості для науки і практики.

Наукові факти – подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить систему наукових знань.

Поняття – це думка, відбита у загальній формі, відбиває суттєві і необхідні ознаки предметів та явищ, а також їх взаємозв’язки.

Категорії – форма логічного мислення, в якій розкриваються внутрішні, найсуттєвіші закономірні зв’язки, які існують в реальній дійсності; це фундаментальні поняття.

Постулат – принцип чи твердження наукової теорії, прийняте в літературі в якості вихідного не доказуваного в її рамках поняття (більш ситуативне поняття).

Аксіома – твердження, положення, що приймаються без доведення.

Науковий закон – внутрішній суттєвий зв’язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток.

Гіпотеза – наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ або причин, які зумовлюють даний наслідок.

Наукова концепція – система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об’єкта дослідження, які об’єднані певною головною думкою.

Наукова теорія – вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?