Американський «комбінований метод».

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 7Следующая ⇒

Практика навчання та виховання глухих дітей на американському континенті виникла набагато пізніше, ніж в Європі. Перша школа для глухих дітей в США була заснована лише у 1817 році під безпосереднім впливом Паризького інституту глухонімих.

У 1816 році уряд штату Коннектикут, плануючи відкриття першої спеціальної школи, направив пастора Томаса Голлоде в Париж для вивчення системи виховання та навчання глухих. Через рік Голлоде повернувся з одним із кращих випускників Паризького інституту глухонімим Лораном Кларком і за його допомогою у 1817 році в м. Гарт форді відкрив перше училище для глухонімих. У 1818 році таке училище було відкриту у Нью-Йорку. З того часу кількість шкіл почала стрімко зростати.

У 1865 році. За сприяння президента США Лінкольна у Вашингтоні був відкритий коледж для глухонімих з п’ятирічним навчанням, де здібні до навчання глухі отримували вищу освіту. Перший дитячий садок для глухонімих був відкритий у 1884 році у Пенсільванії.

Про широкий розмах сурдопедагогічних справ у США свідчить і той факт, що в кінці ХІХ ст. тут видавалося для глухих 37 газет і журналів, спеціально пристосованих до їх потреб та інтересів. З 1851 року через кожні чотири роки проводяться конгреси для директорів та вчителів шкіл глухих, які відігравали важливу роль у поширенні передового досвіду.

Отже, хоч сама практика навчання глухих і виникла в США майже на 50 років пізніше, ніж в Європі, темпи розвитку сурдопедагогічної справи тут були значно більші, ніж в європейських державах.

Організовуючи спеціальне навчання глухих дітей, американські сурдопедагоги широко використовували європейський досвід. Вони мали можливість безпосереднього ознайомлення з різноманітним досвідом роботи спеціальних шкіл, що працювали за різними системами і запозичували тільки те, що виправдовувало себе на досвіді.

Американські сурдопедагоги брали участь в розробці основних сурдопедагогічних систем. Вони користувалися уже розробленими системами і наявним досвідом.

До початку 60-х років ХІХ століття у США застосовувався виключно «мімічний метод» навчання. У 1866 році була відкрита перша школа, що працювала за усним методом в м. Чальмсфорді (штат Масачусетс). Велику роль в запровадженні усного методу відіграв Олександр Грецем Гелл, в якого мати і дружина були глухонімими. («мімічний метод» був особливо популярним серед дорослих глухонімих).

Дискусія між прихильниками французької та німецької систем стала дуже різкою. З метою вивчення досвіду роботи з глухонімими в європейських училищах у 1866 році в Європу був відряджений директор Вашингтонського коледжу глухонімих доктор Едуард Голлоде. Він глибоко вивчав методи роботи провідних європейських училищ для глухих, в тому числі і Петербурзького, яке справили на нього найкраще враження. Під час цієї подорожі Голлоде дійшов висновку, що найкращим є «мішаний метод», який тоді використовувався в Петербурзькому училищі глухонімих.

Ця система швидко поширилася по всій Америці і вже в кінці ХІХ ст. використовувалася в більшості закладів для глухих. Аналізуючи системи навчання глухих, які були поширені в США а кінці ХІХ ст. Й. Гейдзіке зазначав, що найкращих показників у навчанні домоглися в Рочестерській школі глухих (штат Нью-Йорк). З ініціативи засновника цієї школи, яка була відкрита у 1876 році, Зенона Фрімена Вестервелта, почала використовуватися оригінальна система навчання глухих, яка передбачала одночасне використання ручної азбуки (дактилології) і усної мови для розвитку глухих. Й. Гедзіке зазначав також, що діти цієї школи «…не тільки володіють мовою, а й загальні знання відрізняють учнів цієї школи. Учні старших класів швидко та правильно розв’язують задачі на проценти, роблять розрахунки по заробітній платі і цінах, вправляються у геометрії. Історії та літературі. В цілому учні Рочестерської школи тримались з гідністю, і це почуття незалежності і розумової зрілості є їх відмітною рисою…».

Рочестерський метод досить популярний в США і в наш час – усна мова плюс дактилологія, що використовується одночасно і супроводжується груповими та індивідуальними прослуховуваннями за допомогою слухових апаратів, – стає методом визнаним, як кращий.

Отже, характерним для американської сурдопедагогічної теорії і практики є стихійне використання різних засобів навчання (усної та писемної мови, дактилології, міміко-жестикуляційних засобів). Все регламентується інтересами «діяння». При цьому ігноруються особливості процесу оволодіння глухими дітьми усною мовою, фізіологічні і психологічні закономірності розвитку дітей.

Таким чином, охарактеризуємо специфічні особливості американської системи навчання та виховання глухих:

1. Система як процес задоволення потреб, інстинктів глухої дитини. Зміст і методи навчання та виховання глухих в спеціальних школах визначаються її практичними потребами.

2. Основним завданням спеціальних шкіл є підготовка глухих дітей до вузько професійної, ремісничої праці з врахуванням фізичних даних та можливостей дітей.

3. Система оволодіння глухими словесною мовою як засобом і розумового розвитку, і підготовка їх до участі в суспільному житті в колективі чуючих також підпорядковані процесу «діяння»; не виходить за межі безпосередніх трудових операцій.

4. Зміст освіти (навчальні плани і програми) визначаються не завданнями всебічного розвитку особистості глухої дитини, а потребами її практичної підготовки. В навчальних планах і програмах немає єдності та наступності.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии