Теорія поведінки людини К. Арджириса

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 5 из 23Следующая ⇒

Професор Нью-Йоркського університету Крис Арджирис (на­родився у 1929 р.) розробив теорію, яка отримала назву "індиві­дуальність проти організації". "Здоровій" особистості, на думку Арджириса, притаманна тенденція до розвитку (від незрілості до зрілості) завдяки:

—перетворенню свого існування з пасивного на активне;

—рухові від залежності до незалежності;

— все більшому накопиченню знань про себе та контролю за самим собою.

Таким чином, рівень самореалізації кожного індивіда можна визначити шляхом його розташування на відрізку незрілість — зрілість.

За Арджирисом, самореалізації особистості заважає не­відповідність між потребами здорової особистості й потребами формальної організації у підпорядкуванні та контролі особис­тості.

Коли працівник стикається з потребами організації, він може використовувати такі захисні механізми:

—залишити організацію;

—просуватися по службових щабелях з метою отримання більшої незалежності;

—стати агресивним, використовувати регресивні форми за­хисту;

—втратити інтерес, стати байдужим;

—створити неформальні групи, які б протидіяли апатії, аг­ресії тощо.

Організація, стикаючись з захисною реакцією працівників, за допомогою своїх менеджерів посилює авторитарні впливи або звертається до "людських стосунків". У будь-якому разі вдоско­налення організації Арджирис розглядав як зменшення невідпо­відності в досягненні гармонії особистості та організації.

Концепція "7 С"

Концепцію було розроблено у 80-ті роки дослідниками фірми "Макінсі", тому інколи її називають моделлю "Макінсі 7 С".

Розробники концепції вважали, що ефективна організація формується на базі семи взаємопов'язаних складових, зміна кожної з яких потребує відповідної зміни останніх, шести.

"7 С"становлять:

—стратегія — плани та напрями діяльності, які визначають розподіл ресурсів, фіксують обов'язки з реалізації певних дій для досягнення поставлених цілей;

—структура — внутрішня композиція організації, яка відоб­ражає її розподіл на підрозділи, ієрархічну субординацію цих підрозділів та розподіл влади між ними;

—системи — процедури та рутинні процеси, які відбувають­ся в організації;

—штат — важливі групи кадрів, які є в організації;

—стиль — способи керівництва організацією та організаційні структури;

—сукупність навичок — специфічні можливості ключових фігур організації;

—сумісні цінності — сенс та зміст основних напрямків діяль­ності, які організація доводить до своїх членів.

Модель визначає послідовність внутрішніх дій організації після прийняття певної стратегії:

1)планування двох основних внутрішніх факторів організа­ції — необхідних навичок та культури, які відповідали б обраній стратегії;

2)визначення вторинних елементів від навичок і культури: структури, системи, співробітників, стилю.

Значення моделі "7 С" полягає у тому, що планування її при­бічники розуміють не тільки як створення формальних схем і сукупності кількісних показників, але й як встановлення зв'яз­ків та згоди співробітників, узгодження їхніх інтересів, ураху­вання всіх складових діяльності людини в організації.

Ситуаційний підхід

Цей підхід було розроблено в Гарвардській школі бізнесу. Він поширився у 70-ті роки XX століття. Його сутність полягає в тому, що одні й ті ж функції управління по-різному реалізують­ся в конкретних ситуаціях. Тому завданням менеджменту є за допомогою аналізу факторів, які визначають ці ситуації, обра­ти відповідну теорію, прийоми та методи вирішення проблеми з урахуванням їх переваг і недоліків, можливостей використання.

Основні ідеї ситуаційного підходу такі:

—ситуаційні ймовірні фактори враховують у стратегіях, струк­турах та процесах, завдяки чому досягається якість виконання;

—є не менше двох шляхів досягнення мети;

—менеджери можуть адаптувати свої організації або зміни­ти ситуацію відповідно до вимог організації.

Для забезпечення ефективності розв'язання тієї чи іншої си­туації, слід зробити чотири кроки:

1.Здійснити аналіз наявної в організації ситуації з тим, щоб визначити необхідні вимоги до управління.

2.Обрати відповідний підхід до управління, який би найкра­щим чином відповідав вимогам організації в тій чи іншій ситу­ації.

3.Управління має створювати в організації потенціал і необ­хідну гнучкість з тим, щоб можна було перейти до нового управ­лінського стилю в тій чи іншій ситуації.

4.Здійснити відповідні зміни, які б дали змогу пристосувати­ся до конкретної ситуації.

Прихильники цієї концепції вважають, що управління — це мистецтво менеджерів зрозуміти ситуацію, визначити її харак­терні риси й обрати відповідний стиль керівництва, і лише після цього дотримуватись наукових рекомендацій в галузі управ­ління.

Познавательные статьи:



Алгоритмические операторы Matlab

Конструирование и порядок расчёта дорожной одежды

Исследования учёных: почему помогают молитвы?

Почему терпят неудачу многие предприниматели?