Художній переклад і часова відстань.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 12Следующая ⇒

У художньому перекладі здійснюється не тільки подолан­ня просторових відстаней, мовних бар'єрів між співіснуючи­ми в часі культурами, а й перемога над часом. Завдяки пере­кладу автори творів, написаних словами, звучання яких дав­но завмерло в глибинах тисячоліть, розмовляють з нами, «як живі з живими». Есхілів «Прометей прикутий» чи Вергілієва «Енеїда» - разючі приклади такого включення - через переклад великих творів давнини - у сучасне культурне життя. А коли ми перейдемо й до ближчого часу, то побачимо, що пе­реклад - хоч це й здається на перший погляд парадоксом - здатний зробити іншомовний оригінал ближчим до за­рубіжного читача, ніж припалий порохом століть першотвір для читача, з ним єдиномовного. Українцеві наших днів лег­ше зорієнтуватися в перекладах Данте й Шекспіра, ніж сучас­ним італійцям та англійцям у величних творах класиків їхніх літератур. Адже за сім століть, які минули від епохи Данте, й за три з половиною століття, які відділяють нас від часів Шекспіра, їхня мова частково застаріла. В перекладах же во­ни звертаються до нас сучасною мовою.

Але тут виникає проблема: чи можуть автор і герої книги, написаної в далеку від нас епоху, розмовляти сучасною мо­вою? Чи не створиться таким чином розрив між формою і змістом, спроможний завдати смертельної рани художньому творові? Адже кожна епоха має свій об'єктивно-історичний зміст, породжені ним ідеї та настрої і відповідний спосіб їх мовного втілення.

Щоб підійти до відповіді на це питання, звернімося до ху­дожнього досвіду авторів історичних романів, написаних у наші дні. Ні С. Скляренко, ні П. Загребельний не писали своїх романів з епохи Київської Русі давньоруською мовою. Вони лише уникали слів, які несуть у собі явні прикмети новітньо­го часу, а також зрідка додавали - для створення атмосфери достовірності - окремі вкраплення застарілих слів та синтак­сичних конструкцій. І цього виявилось досить для художньої переконливості історичних романів, коли мати на увазі їх мовну специфіку.

До аналогічного розв'язання свого завдання прийшли і иайдосвідченіші перекладачі творів минулого. Відмова від неологізмів і тактовне використання архаїзмів є двоєдиним принципом втілення засобами рідної мови оригіналів мину­лих епох. Так працювали М. Рильський над середньовічною кельтською легендою про Тристана та Ізольду, Борис Тен - над епосом Гомера, Є. Дроб'язко - над «Божественною ко­медією» Данте.

Іноді висловлювалися пропозиції при перекладі твору, скажімо, XVIII ст. стилізувати його мову в дусі української мови XVIII ст. За всієї, здавалося б, позірної науковості таких пропозицій вони виявилися непридатними для використан­ня в перекладацькій практиці. Насамперед це пов'язано з нерівномірністю розвитку національних літературних мов. Мову Сковороди ми сприймаємо як архаїчну, сучасний же француз не відчуває застарілості мови Вольтера. І якщо по­чати перекладати Вольтера мовою Сковороди, то славно­звісний французький сатирик не наблизиться до нашого чи­тача, а віддалиться від нього. Що ж стосується античної літе­ратури, то її, згідно з наведеними пропозиціями, взагалі не можна було б перекладати: адже, як ми вже згадували раніше, української мови в цю епоху ще не існувало.

Складнішим є питання про потребу збереження в пере­кладі мовностильових засад літературного напряму, до яко­го належить першотвір. Скульптурна чіткість образів і вишу­кана логізованість синтаксису класицистів, близькість до фольклору й гостре зіткнення протилежних, антитетичних образів у романтиків, подвоєння значення поетичного слова у символістів - усе це також відображає історичні умови створення оригіналу.

Але знайти в мові перекладу аналогічні засоби не завжди буває просто і легко. Так, через специфіку історичних умов розвитку української літератури в ній не було класицистично­го етапу, отже, не сформувалися й мовні засоби виразу від­повідної образності. І коли М. Рильський перекладав трагедії Корнеля і Расіна, йому доводилося створювати ці засоби за зразками оригіналів. Отже, й при подоланні часової відстані між автором оригіналу й читачем перекладу велику роль ві­діграє творче зусилля перекладача, який активізує рідну мо­ву, видобуває незнані їй засоби втілення художнього образу і вміщує, таким чином, свій переклад у належну історичну пер­спективу. Зрозуміло, що таким способом здійснюється і зба­гачення тієї літературної мови, якою створюється переклад.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов