Сутність суспільного сектору економіки

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 31 из 43Следующая ⇒

Виходячи з уявлень про функції держави як головних напрямів її діяльності, виділяють три групи узагальнених функцій, що являються основними її атрибутами, через які в усіх теоріях (тільки зі зміною акцентів) дається визначення держави. Умовно дані функції можна визначити як родові функції чи родові ознаки поняття «держава». До них відносяться: 1) правова функція; 2) функція панування і примусу; 3) організаційна функція. У цих трьох функціях у найбільш узагальненому вигляді представлені основні прояви держави, що відображають її природу.

Родові функції в силу їхньої граничної узагальненості конкретизуються через певний набір функцій, які можна позначити як первісні функції держави. Критеріями виділення первісних функцій є їх прямий зв’язок з родовими функціями й обов’язкова притаманність для будь-яких історичних форм держави. До первісних функцій відносять: нормотворчу; регулювання відносин держави і суспільства; контроль за виконанням законів; регулювання роботи державного апарату; забезпечення політичного панування; підтримку внутрішнього миру й порядку; захист територій; неекономічний примус; регулювання класових, національних, соціальних і економічних відносин; економічну; соціальну.

Первісні функції держави є складними утвореннями, які мають системний характер і утворюють функціональні системи. Економічних функцій держави багато, і вони різноманітні. Фактично економічна роль держави здійснюється в таких широких масштабах, що на практиці неможливо скласти вичерпний перелік її економічних функцій. В основному виділять такі групи економічних функцій:

1) забезпечення правової бази й суспільної атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи;

2) захист конкуренції;

3) перерозподіл доходів і багатства;

4) коригування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту;

5) стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що породжуються коливаннями економічної кон’юнктури, а також стимулювання економічного зростання.

З переліку родових та первісних функцій випливає, що влада і право, являючись родовими функціями держави, забезпечують реалізацію її третьої родової функції — організацію й регулювання класових, соціальних і економічних відносин. Саме управління економічними й соціальними відносинами є визначальним в ієрархії його функцій. Цей висновок важливий для розуміння ролі економічних і соціальних функцій держави у прояві її сутності. Будь-які функції держави у найбільш загальному розумінні соціальні, і будь-яка держава соціальна, оскільки врешті-решт є корисною для людини.

Існує методологічна відмінність між категоріями «суспільне» й «соціальне». Суспільні відносини охоплюють усю систему відносин між природою й суспільством, суспільством чи його великими соціальними групами (класами, стратами і т. ін.) й засобами виробництва, владою і між собою. Соціальні відносини — це відносини особистості із суспільством у цілому і його інститутами, соціальними групами і владою.

Соціальні функції держави — цілеспрямована діяльність держави щодо задоволення конкретних потреб людей. Соціальне виступає як «корисність», що має суспільну природу і тим самим певне відношення до людини. Економічне являється механізмом задоволення об’єктивних потреб у процесі суспільної праці, і цей механізм виступає як амбівалентна, об’єктивна якість відносин речей, знарядь праці та людини. Іншими словами, соціальне завжди особистісне, а економічне — об’єктивне, що виступає як механізм реалізації соціальних цілей. Саме дихотомія мета—засіб найбільш адекватно характеризує відносини соціальне—економічне.

В основі ґенези державності знаходиться вектор розвитку її соціальних функцій. Тому еволюція держави — це еволюція його соціальних функцій.

Історично держава послідовно здійснювала функції підтримки, регулювання ринкових відносин у формі захисту приватної власності, регулювання процесів торгівлі й обміну, реалізації норм компетенції Цивільного кодексу. З набуттям соціальних функцій держава зіткнулась з необхідністю обмеження вільних ринкових відносин і надання економіці соціальної орієнтації, що відповідає запитам усього населення. Соціальна держава, сама являючись результатом розвитку продуктивних сил і відповідних відносин, активно модернізує продуктивні сили й формує нові соціальні відносини на інших структурних рівнях суспільства. Соціально орієнтована економіка є продуктом соціальної держави, через який вона реалізує частину своїх соціальних функцій і забезпечує додаткові стимули розвитку економіки.

Притаманні державі обов’язки — брати на себе нерегульовані ринком суспільно важливі функції — у випадку із соціальною економікою реалізуються у відношенні до самого ринку. Зобов’язуючи ринок бути соціально орієнтованим, держава долає прагнення одиничних суб’єктів ринку до отримання приватної миттєвої вигоди у збиток своєму стратегічному розвитку і забезпечує консолідацію всієї економіки для досягнення суспільного блага, у рамках якого вигоди окремо взятих виробників переважають над втратами. Соціально орієнтована економіка як результат ідей неолібералізму і соціальної держави направлена на синтез гарантованої правовою державою економічної свободи з ідеалами соціальної держави, що пов’язані із соціальною захищеністю і соціальною справедливістю. Це поєднання дихотомії цілей — свобода і справедливість — відображається у категорії «соціально-ринкове господарство».

Узагальнюючи, можна зробити висновок, що історично роль держави в економічному та соціальному розвитку суспільства має тенденцію до зростання. Це знаходить своє вираження у законі Вагнера, згідно з яким промисловий розвиток супроводжується зростанням частки державних витрат у валовому національному продукті. Головними причинами такого зростання є: 1) збільшення витрат на державне управління, забезпечення законності й порядку, а також на регулювання економічної діяльності у процесі розвитку суспільства; 2) еластичність попиту на культурну та благодійну діяльність держави від доходу більше одиниці (перевищення такого попиту щодо зростання доходів);3) економічний розвиток супроводжується зростанням промислових монополій, що потребує посиленого державного контролю. Інколи з теоретико-методологічних поглядів його розглядають як найважливіший елемент закону одержавлення економіки.

Модель досконалої конкуренції має низку передумов (невдач ринку), які майже не можуть бути реалізовані в сучасній ринковій економіці. Усе це призводить до необхідності ефективної державної політики.
Можна виділити чотири види рішень, з якими держава стикається в процесі розробки політики у сфері економіки. Усі вони базуються на відповідній методології.

По-перше, одним з основних інструментів економічного аналізу є загальний виграш, що складається з виграшу споживача та виграшу виробника. Ці поняття дають змогу визначити величину «доходу» або «збитку», ефективності у результаті збільшення чи зменшення обсягу виробленого чи спожитого товару, а також цінової зміни, що відбувається при цьому. Ці поняття також допомагають з’ясувати ефекти перерозподілу, що пов’язані зі змінами стану споживачів і виробників. Усе це важливо з погляду антимонопольної й конкурентної політики.

По-друге, держава стикається з проблемою управління певними видами виробництва або діяльності. Ці питання пов’язані з природною монополією й суспільними благами.

По-третє, держава стикається з проблемою порівняння приватних і суспільних витрат. Розрив між приватними та суспільними витратами є причиною екстерналій. У таких випадках важливу роль відіграє аналіз «затрати-випуск», звіти компаній про витрати на соціальні потреби, моделі загальної рівноваги. Вони особливо цінні для здійснення індустріальної політики, політики у сфері охорони довкілля й розподілу.

По-четверте, держава стикається з проблемами перерозподілу. У цьому випадку прийняття рішень вимагає більш поглибленого дослідження альтернативних програм.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте