Правило і типові помилки стосовно демонстрації

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

Демонстрація повинна відповідати правилам того умовиводу, у формі якого здійснюється дане доведення.

А порушення цих правил призводить до відповідних помилок, основною з яких є «не випливає».

Поняття спростування

Спростування – обґрунтування хибності тези або невідповідності правилам доведення тези, аргументів чи демонстрації.

Відповідно розрізняють три види спростування:

· спростування шляхом критики тези;

· спростування шляхом критики аргументів;

· спростування шляхом критики демонстрації.

Скорочено: спростування тези, спростування аргументів, спростування демонстрації; або: критика тези, критика аргументів, критика демонстрації.

Спростування шляхом критики тези – обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення хибності тези чи її невідповідності правилам стосовно тези.

Цей вид спростування здійснюється такими двома способами: шляхом обґрунтування істинності антитези і «зведенням до абсурду».

Спростування шляхом обґрунтування істинності антитези здійснюється так: формулюють суперечне тезі судження, встановлюють його істинність, а потім, вдаючись до закону виключеного третього, роблять висновок про хибність тези.

Спростування шляхом зведення до абсурду – виведення із спростовуваної тези наслідків, які суперечать дійсності безпосередньо або опосередковано (тобто не узгоджуються із загальновизнаними істинними і достовірними положеннями).

Будуючи спростування способом зведення до абсурду, припускають істинність тези, що спростовується; з цієї тези виводять наслідки, прагнучи вивести саме хибний наслідок. Якщо вдасться вивести хибний наслідок, то за відомим правилом умовно-категоричного умовиводу визнається хибність підстави, роль якої виконує спростовувана теза.

Спростування шляхом критики аргументів – обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення хибності аргументів, їх недостовірності, наявності «зачарованого кола» в доведенні або того, що ці аргументи не перебувають у необхідному зв'язку з тезою.

Спростування шляхом критики демонстрації – обґрунтування недосконалості доведення шляхом встановлення неспроможності зв'язку між аргументами і тезою, тобто неправильності умовиводу, у формі якого здійснюється доведення.

Правила доказового міркування

Правила доказового міркування, що стосуються тези:

· теза повинна бути логічно визначеною, якісною і чіткою;

· теза повинна лишатися тотожною самій собі, протягом усього доведення.

Помилки, які можуть допускатися стосовно доведення тези:

· підміна тези;

· звернення до особи опонента;

· перехід в інший рід (має два різновиди).

У першому випадку помилка виникає тоді, коли замість однієї істинної тези намагаються довести іншу, більш сильну, але, можливо, хибну. У другому випадку – коли замість однієї істинної тези доводиться інша, більш слабка.

Правила доказового міркування, стосовно аргументів:

· аргументи, які наводяться для підтвердження тези, мають бути істинними і не суперечити один одному;

· аргументи мають бути достатньою основою для підтвердження тези;

· аргументи мають бути такими судженнями, істинність яких доводиться самостійно, незалежно від тези.

Помилки в основах доведення:

· хибність основ (основа помилки);

· випередження основ (спирання на недоведенні аргументи);

· хибне коло (теза обґрунтовується аргументами, а аргументи – тезою).

Правила стосовно форми обґрунтування тези:

· теза повинна бути висновком, що логічно випливає з аргументів за загальними правилами виводу або має бути одержаною згідно з правилами непрямого доведення.

Помилки у формі доведення:

· уявний наслідок;

· сказане умовно сприймається як безумовне.

Порушення правил виводу:

· помилки в дедуктивних виводах (з припущення, що коли число закінчується на “0”, то воно ділиться на “5”, не випливає, що коли число ділиться на “5”, то воно обов’язково закінчується цифрою “0”).

Помилки в індуктивних виводах:

· підміна реальних відношень.

Помилки в виводах за аналогією:

· паралогізм – це ненавмисна логічна помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушення законів і правил логіки й звичайно приводить до хибних висновків;

· софізм – навмисно хибно зроблений умовивід, який має видимість істинного;

· парадокс – це міркування, в якому доводиться як істинність, так і хибність певного судження.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров