Міжнародно-правова уніфікація діяльності комерційного арбітражу.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 12 из 15Следующая ⇒

У міру поширення міжнародного комерційного арбітражу зростала необхідність його правової регламентації. Насамперед це знайшло своє відображення в укладенні двосторонніх договорів і угод, що містять положення про арбітраж. Особливо слід відзначити колективні зусилля держав у плані міжнародно_договірної уніфікації питань арбітражу в багатосторонніх угодах на регіональному або універсальному рівнях.Двосторонні договори та угоди давали змогу здолати відмінності у практиці виконання рішень іноземного арбітражу в різних державах, враховуючи те, що внутрішнє законодавство по_різному визначало умови визнання і примусового виконання його рішень. У міжнародно_правовій практиці вперше норми про визнання та приведення до виконання арбітражних рішень були включені до Конвенції про компетентність судів і про приведення до виконання рішень з цивільних справ, укладену між Францією і Швейцарією 15 червня 1869 р. Норми про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень були передбачені у Договорі про міжнародне процесуальне право 1889 р.,та ын. Найбільш масштабною спробою міжнародно_договірної уніфікації питань арбітражу стали Женевські угоди(Протокол про арбітражні застереження 24 вересня 1923 р. і Конвенція про визнання приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 26 вересня 1927 р.). Наступна уніфікація правового регулювання питань арбітражу відбулась у Нью_Йоркській Конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. Конвенція 1958 р. містить норми про визнання арбітражної угоди і про виконання іноземних арбітражних рішень. Сфера її поширення закріплена у ст. 1, в якій передбачено що Конвенція застосовується щодо визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави іншої ніж та держава, де одержується визнання і приведення до виконання таких рішень, по спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де одержується їх визнання й приведення до виконання. Підвищенню ефективності правової регламентації функціонування арбітражу сприяла та сприяє Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., яка є прикладом регіональної уніфікації інститутів арбітражного провадження. У преамбулі Конвенції наголошено, що вона покликана сприяти розвитку європейської торгівлі шляхом усунення, по мірі можливості, деяких ускладнень у функціонуванні зовнішньоторговельного арбітражу при розгляді спорів у відносинах між фізичними та юридичними особами різних європейських країн. Згідно зі ст. 1 Конвенція застосовується: а) до арбітражних угод як фізичних, так і юридичних осіб, які на момент укладення такої угоди мають постійне місце проживання або відповідно своє місце проживання в різних державах, що домовляються, про вирішення в порядку арбітражу спорів, що виникають пр здійсненні операцій із зовнішньої торгівлі; б) до арбітражних процесів і рішень, що ґрунтуються на даних угодах.

Міжнародно-правове забезпечення створення та діяльності Міжнародного центра з урегулювання інвестиційних суперечок (МЦУІС/ICSID).

МЦУИС' (англ. ICSID - International Centre for Settlement of Investment Disputes) - одне з автономних міжнародних інституцій, яка, поряд з Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) і Багатостороннім агентством з інвестиційним гарантіями (МАГИ) і самим Світовим банком входить до Групи організацій Світового банку, що є спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй. Метою МЦУИС є забезпечення правових можливостей для примирення сторін і арбітражних процедур у міжнародних інвестиційних спорах. Центр прагне усунути позаекономічні перешкоди на шляху приватних інвестицій і розглядається як авторитетне міжнародне арбітражне установа при врегулюванні спорів між державами та приватними інвесторами. Центр очолюють обираються Голова і Генеральний секретар.
МЦУИС заснований відповідно до Конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державами та громадянами інших держав (т.з. Вашингтонської конвенції). Конвенція встановила статус МЦУИС його організаційну структуру і основні функції. Конвенція відкрита для підписання 18 березня 1965 року і набула чинності 14 жовтня 1966 рокуПринцип роботи організації.МЦУИС працює, керуючись Конвенцією по врегулюванню інвестиційних спорів. Конвенція розглядає два основних шляхи вирішення спорів: примирення сторін та арбітражне виробництво. Відповідно з цим, конвенція містить процедурні правила для порушення справ, для слухань з питання примирення сторін і для проведення арбітражу. Обслуговування сторін у Центрі є добровільним і платним. Розмір плати затверджується Генеральним секретарем. В даний час в багатьох договорах, що укладаються в області транскордонних інвестицій, наводиться посилання на МЦУИС як на арбітра у разі виникнення інвестиційних суперечокЧленствоЧлени МЦУИС є 147 держав-членів ООН і Косово (станом на серпень 2012 року).
Підписали, але ще не ратифікували угоди про вступ: Беліз, Канада, Домініканська Республіка, Ефіопія, Гвінея-Бісау, Киргизстан, Росія, Сан-Томе і Принсіпі, Таїланд.Колишні члени: Болівія, Еквадор.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров