Суспільно-політичне життя Лівобережної України в першій половині 19 ст.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 4Следующая ⇒

Неприйняття феодальних порядків, підтримуваних царським урядом, спричиняло протести селян, що набували різних форм. Селянські виступи мали здебільшого стихійний і локальний характер. Селяни, продовжуючи вірити в «доброго царя» зверталися до нього зі скаргами. Скарги селян на своїх панів йшли губернаторам, приставам та іншим державним службовцям. Іншими формами протесту були: відмова від сплати оброку та праці на панщині, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків та їх управителів, утечі, збройний опір представникам влади.
Ще одним осередком опору були військові поселення, що почали створюватись царським урядом з 1816 р. на землях, заселених державними селянами з метою економії бюджетних коштів на утримання війська. У військових поселеннях селянські сім'ї не тільки займалися землеробством, а й утримували власним коштом 1—2 солдатів. Життя військових поселенців суворо регламентувалося. Вони повинні були вставати, відпочивати, працювати тільки за командою капралів. Усі чоловіки мали займатися муштрою. Такі поселення створювалися на Харківщині, Катеринославщині, Херсонщині, Київщині і Поділлі.
1817 р. при спробі перевести їх в розряд військовопоселенців підняли повстання Бузькі козаки на Херсонщині. Ще більше повстання спалахнуло у військовому поселенні в Чугуєві (1819). Уряд послав туди два полки з артилерією. Повсталі трималися два місяці, після чого настала розправа. Не менше 80 осіб було забито на смерть шпіцрутенами.
До відкритих збройних виступів удавалися і селяни. Таких виступів відбулося кілька сотень.
Значного розмаху надобув селянський рух на Поділлі, очолений Устимом Кармалюком (1787—1835). За непокору він був відданий поміщиком у рекрути, але 1813 р. втік з уланського полку і повернувся на батьківщину. Організувавши групу народних месників, Кармалюк упродовж чверті століття вів свою боротьбу. Його загоном було здійснено понад сто нападів на поміщицькі маєтки та на місцевих багатіїв. Але 1835 р. Кармалюк потрапив у засідку, і його було вбито.

37.Успіхи українського національного руху в Австро-Угорщині в другій половині 19 ст.

У західноукраїнських землях український національний і громадсько-політичний рухи набули більшого розмаху після конституційних реформ в Австрійській імперії в 60-х pp. Ці реформи створили міцний фундамент для активізації національного і громадсько-політичного життя всіх народів імперії, і зокрема українського. Утвердження парламентаризму поступово змінювало суспільну психологію. Маси населення з мовчазних підданих перетворювалися на співносіїв влади, громадян. Декларування, хоч і формальне, рівності всіх народів імперії пробуджувало національну гідність - першу необхідну підставу національного відродження.

У 60-ті pp. XIX ст. внаслідок фактичної заборони української мови в Російській імперії посилився наплив українського письменства у Галичину, що значно активізувало тут процеси національного самовизначення. Але галицьке українство розкололося на москвофілів і народовців, які суперничали між собою.

. Народовці. Саме на противагу рухові москвофілів на початку 60-х pp. XIX ст. і виникли народовці, які орієнтувалися на український народ і виступали за впровадження української мови та літератури в усі сфери життя. З їхньої ініціативи в 1864 р. у Львові було засновано перший український театр, у 1861 р. - культурно-освітню організацію «Руська бесіда», у 1861 p.- «Просвіту». Велике значення для розвитку української мови і літератури мало створення в 1873 p. у Львові Літературного товариства ім. Т. Шевченка, яке в 1892 р. реорганізувалося в Наукове товариство ім. Т. Шевченка. У 1890 р. Ю. Романчик, С. Сембратович, О. Барвінський за посередництвом В. Антоновича уклали з польськими політичними колами й австрійським урядом компромісну угоду, що здобула назву «Нової ери». Угода передбачала поступки австрійського уряду українцям, визнання прав галицьких українців як окремого народу. Передбачалося надання українцям певної кількості місць у парламенті та Галицькому сеймі, відкриття гімназій у відповідь на лояльність українців до австрійської влади. 1899 р. основна частина народовців з частиною радикалів утворили Українську національно-демократичнупартію.

Москвофільство Спочатку москвофільство мало культурницьке спрямування, виступаючи за те, щоб літературною мовою в Галичині стала російська. Однак поступово воно стало набирати політичногозабарвлення, пропагуючи ідеї про етнічну тотожність росіян, українців і галицьких русинів, заперечуючи існування українців як нації, стверджуючи необхідність об'єднання всього слов'янства під патронатом Росії.

Радикали Радикали критикували існуючий лад, москвофілів і народовців, прагнули захищати інтереси селян і робітників у конкретних справах. Вони вступали за національне і соціальне визволення українського народу, возз'єднання всіх українських земель в єдину державу.Радикали активізували діяльність усіх українських патріотів Галичини. Вони дійшли до усвідомлення необхідності об'єднання свої зусиль у рамках єдиної організації. Такою організацією стала Народна рада, створена народовцями у 1885 р. Ця організація ставила перед собою завдання продовжити справу Головної Руської ради 1848 р. Народна рада стала прообразом політичної партії. У 1890 р. у Львові радикали створили Русько-Українську радикальну партію -першу українську політичну партію.

Познавательные статьи:



Формы дистанционного обучения

Передача мяча двумя руками снизу

Значение правильной осанки для жизнедеятельности человека

Основные ошибки при выполнении передач мяча на месте