Принцип невтручання у внутрішні справи

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 65Следующая ⇒

Принцип невтручання у внутрішні справи є одним з основних принципів сучасного міжнародного права. Цей принцип закріплений у п. 7 статті 2 Статуту ООН і знайшов свою конкретизацію в авторитетних міжнаро­дних документах: Декларації про принципи міжнарод­ного права 1970 року, Заключнім акті НБСЄ 1975 року, Декларації ООН про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держави, про відгоро-дження їх незалежності і суверенітету 1982 року.

Принцип невтручання у внутрішні справи тісно по­в'язаний із принципом суверенної рівності держав. Із затвердженням у сучасному міжнародному праві прин­ципу права народів і націй на самовизначення сфера

дії принципу невтручання у внутрішні справи розши­рилася: він поширюється не тільки на суверенні дер­жави, але і на народи і нації, що ведуть боротьбу за національне звільнення і включає обов'язок держав не нав'язувати їм свого суспільного або державного строю і своєї ідеології.

Зміст принципу невтручання у внутрішні справи озна­чає заборону державам і міжнародним організаціям утручатися у внутрішні справи держав і народів у будь-яких формах: збройним, економічним, дипломатичним шляхом, шляхом засилання шпигунів, диверсантів, відкрито або побічно, із боку однієї держави, декількох держав або під прикриттям міжнародної організації.

Так, відповідно до п. 7 статті 2 Статуту ООН Органі­зація не має права «на втручання в справи,що по суті вхідні у внутрішню компетенцію будь-які держави».

Проте варто мати на увазі, що деякі події, що відбу­ваються в межах території держави, можуть кваліфі­куватися Радою Безпеки ООН як не стосовні винятко­во до внутрішньої компетенції останньої. Так, напри­клад, якщо Рада безпеки ООН констатує, що вони за­грожують міжнародному миру і безпеці, такі події пе­рестають бути внутрішньою справою даної держави і дії Об'єднаних Націй у відношенні цих подій не будуть утручанням у внутрішні справи держави.

Таким чином, концепція невтручання не означає, що держави можуть довільно відносити до своєї внутрі­шньої компетенції будь-які питання. Міжнародні зо­бов'язання держави, у тому числі і їхні зобов'язання за Статутом ООН, є критерієм, що дозволяє правильно під­ходити до вирішення цього питання.

Принцип поваги прав людини

У якості самостійного принцип поваги прав людини був сформульований у Заключному акті НБСЄ 1975 року. У аналізованій галузі ухвалений ряд найважли­віших актів, до яких відносяться: Загальна декларація

прав людини 1948 року і два Пакти про права людини 1966 року, один — про цивільні і політичні права, ін­ший — про економічні, соціальні і культурні права. Був укладений ряд Конвенцій, з конкретних аспектів: про попередження злочину геноциду і покарання за нього (1948 рік), про ліквідацію усіх форм расової дис­кримінації (1966 рік), про ліквідацію усіх форм дис­кримінації у відношенні жінок (1979 рік), про права дитини (1989 рік) та ін.

Затвердження в міжнародному праві принципу по­ваги прав людини вносить зміни в саму концепцію су­часного міжнародного права.

Відношення держави до свого населення стає об'єк­том уваги міжнародного співтовариства. Держави бе­руть на себе зобов'язання додержуватися історично досягнутих стандартів прав людини, оскільки від цього залежать і міждержавні відносини. Міжнародне право враховує важливий аспект взаємозв'язку внутрішнього і міжнародного життя держав. У статті 3 Конституції України закріплено, що «права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед-людиною за свою діяльність. Затвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

У цілому ж затвердження в міжнародному праві принципу поваги прав людини — немаловажне свід­чення ступеня цивілізованості як цього права, так і са­мого міжнародного співтовариства.

Кожна держава має суверенну владу видавати норми, що визначають права й обов'язки своїх громадян. Про­те реалізація цієї влади повинна відбуватися в рамках міжнародного права. Міжнародний контроль у цій га­лузі не суперечить принципу невтручання, У Докумен­ті Московської наради Конференції з людського вимі­ру НБСЄ 1991 року підтверджується, що «питання, які стосуються прав людини, основних свобод, демократії і верховенства закону, носять міжнародний характер, оскі­льки дотримання цих прав і свобод складає одну з ос­нов міжнародного порядку». Відповідні зобов'язання

представляють безпосередній і законний інтерес для всіх держав-учасниць і не належать до числа винятково внутрішніх справ відповідної держави.

На відміну від інших принципів міжнародного пра­ва, принцип поваги прав людини займає центральне ста­новище й у національному праві.

Аналіз міжнародних актів дозволяє виділити такі ос­новні положення принципу поваги прав людини:

— визнання гідності, властивої всім членам людсь­
кої родини, а також їх рівних і невід'ємних прав є осно­
вою свободи, справедливості і загального миру;

— кожна держава зобов'язана сприяти шляхом
спільних і самостійних дій загальній повазі і дотри­
манню прав людини й основних свобод відповідно до
Статуту ООН;

— права людини повинні охоронятися владою зако­
ну, що забезпечить національний мир і правопорядок,
людина не буде змушена вдаватися в якості останнього
засобу до повстання проти тиранії і гноблення;

— держава зобов'язана шанувати і забезпечувати всім,
хто знаходиться в межах її юрисдикції, особам права і
свободи, визнані міжнародним правом, без будь-якої різ­
ниці, як то: у відношенні раси, кольору шкіри, статі,
мови, релігії, політичних або інших переконань, націо­
нального або соціального походження, станового або
іншого становища;

— кожна людина несе обов'язки стосовно інших лю­
дей і того суспільства і держави, до яких вона нале­
жить;

— держава зобов'язана прийняти законодавчі й інші
заходи, необхідні для забезпечення міжнародно визна­
них прав людини;

— держава зобов'язана гарантувати будь-якій осо­
бі, права якої порушені, ефективні засоби правового
захисту;

— держава зобов'язана забезпечити право людини
знати свої права і поступати відповідно до них.

Познавательные статьи:



Организация работы процедурного кабинета

Статус республик в составе РФ

Понятие финансов, их функции и особенности

Сущность демографической политии