Історичні системи соціальної стратифікації. Різноманіття моделей стратифікації

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 6Следующая ⇒

Історичні системи соціальної стратифікації: рабство, касти, стани, класи. Перші три характеризують закриті суспільства, останній – закритий (коли соціальні переміщення з нижніх страт і вищі заборонені або обмежені).

Рабство (засновано на прямому насильстві). Групи розрізняються за наявністю цивільних прав і прав власності. Певні соціальні групи цих страт прирівняні до речей. Античний Єгипет, Греція, Рим.

В основі кастової стратифікації – етнічні розходження, що закріплюються релігійним порядком. Кожна каста – замкнута група, якій відводиться місце в суспільній ієрархії. Індія (юридично система скасована у 1950 році).

Станова система. Стан – соціальна група, що володіє закріпленими звичаями або юридичними законами й переданими у спадщину правами і обов’язками. Ієрархія виражена в нерівності положення і привілеїв. Європа на межі 14-15 ст.: дворянство, духівництво.

Промислові революції 18-19 ст. зруйнували станову систему й обумовили процеси, які привели до формування класового ладу.

Приналежність до соціальної верстви в рабовласницькому, кастовому і станово-феодальному суспільстві фіксувалось офіційно-правовими або релігійними нормами. У класовому суспільстві нікого нікуди не приписують.

Ступенево-пірамідальна розташованість соціальних класів США у 40-і р. 20 ст., з урахуванням конкретних особливостей стала класичною:

1) ВВКлас 1% (латентна найзаможніша еліта);

2) ВНК 2% (фінансові і політичні вискочки);

3) СВК 12% (інтелектуальна еліта з вдалою професійною та бізнес кар’єрою – бізнес клас);

4) СНК 30% (кар’єристи, більш-менш заможні);

5) НВК 35% (найманий клас трудящих);

6) ННК 20% (декласовані елементи).

23. Основні методологічні підходи до аналізу сутності теорії соц. структури і соц. стратифікації.
Засновнии теорії соц. структури і її стратифікації - М. Вебера та П Сорокіна. У соціології існують різні методологічні підходи до аналізу питань про сутність, джерела і перспективи розвитку соц. структури і соц. стратифікації. Їх принаймні 3:

Функціональний підхід (Т. Парсонс, К. Девіс, У. Мур) розглядає стратифікацію як необхідне, неминуче й універсальне явище, пов’язане з природним різноманіттям у сусп.-вах функцій та соціальних ролей. Сусп-ву необхідні вчителі, лікарі, інженери, юристи, керівники й дрібні службовці, водії транспорту й особи, зайняті прибиранням приміщень, вулиць тощо. Ієрархія функцій визначає відповідну ієрархію соц. груп. Тож стратифікація забезпечує оптимальне функціонування сусп.-ва.
Проте функціональний підхід не може пояснити наявність дисфункцій у сусп.-ві, коли окремі ролі винагороджуються аж ніяк не пропорційно їхній вагомості та значенню для сусп.-ва.

Другий напрямок аналізу соц. структури і соц. стратифікації має назву конфліктного підходу, тому що він аналізує їх з позиції теорії конфлікту. Стратифікація не є необхідною і неминучою, а вона виникає з боротьби соц. груп, їхнього конфлікту. Її обумовлюють інтереси маючих владу, тому стратифікація несправедлива і утруднює нормальне функціонування сусп.-ва. Маркс пов’язував соц. нерівність з різним положенням груп людей у системі матеріального виробництва, з відношенням до власності. Панує той, хто володіє засобами виробництва. Уся історія сусп.-ва – це історія боротьби класів. Конфліктний підхід одержав розвиток у Вебера, який виділяв три компоненти соц. нерівності: майнову, статусну, владну.

В основі соц. нерівності лежать не тільки володіння власністю і рівень доходів, а й нерівність статусів. Вони й дозволяють виконувати ту чи іншу соц. роль і забезпечують можливість досягнення певного положення, а також рівень володіння реальною владою.

У руслі конфліктного підходу П. Сорокін розробив ідею багатомірної стратифікації. Він віділяє три основні форми стратифікації і три види їх критеріїв: економічні, політичні і професійні. Усі вони тісно пов’язані і залежні. Індивіди, що належать до однієї вищої верстви у якомусь одному відношенні, як правило, належать до тієї ж верстви й за іншими параметрами. Напр., представники вищих економічних верств належать одночасно і, за певною кількістю винятків, до вищих політичних верств тощо.

У 70-80 рр. 20 ст. одержала поширення тенденція до синтезу функціонального й конфліктного підходів. Найбільш повне вираження вона знайшла в роботах американських учених Герхарда й Ленскі, які сформулювали еволюційний підхід до аналізу соц.. стратифікації. Вони представили модель соц. – культурної еволюції сусп.-ва і довели, що стратифікація не завжди була необхідною і корисною, особливо на ранніх щаблях розвитку історії, коли ієрархії практично не було. Надалі вона з’явилася внаслідок природних потреб і частково на основі конфлікту, що виникає в результаті розподілу додаткового продукту. В індустріальному сусп.-ві вона базується в основному на консенсусі тих, хто має владу, і рядових членів сусп.-ва. У зв’язку з цим винагороди представникам страти бувають і справедливими, і несправедливими, а стратифікація може сприяти або затруднювати розвиток, залежно від конкретно-історичних умов і ситуацій.

Більшість сучасних соціологів вважає, що соц. диференціація у сусп.-вах носить ієрархічний характер і являє собою складну багатопланову соц. стратифікацію, що потребує подальшого наукового вивчення і узагальнення кращого досвіду для орієнтації на нього тих сусп.-в, що дбають про своє подальше вдосконалення.

Отже, теорія соц. стратифікації доводить, що сусп. складається з певних нерівноправних груп і стратифікація є портретом певного сусп.-ва.

24. Громадянське сусп. і шляхи його формування: досягнення, проблеми та перспективи України.
Громадянське сусп. – система незалежних від держави міжособистісних відносин та соц. інститутів, що виражає свободу членів сусп. та забезпечує контролюючий вплив на державу. Якщо говорити про громадянське сусп. як про групу людей, то ці люди є незалежними, вони мають можливість реалізовувати свої особисті цілі.

Такий тип сусп. у Західній Європі почав формуватися наприкінці 19 ст. У Росії та відповідно в Україні розвиток громадянського сусп. був зупинений встановленням тоталітаризму у 1917 р. Нині тут знову будується громадянськ. сусп.

Ознаки громадянськ. сусп.: 1 це соц. неоднорідне, стратифіковане сусп.. В ньому багато сусп. шарів (страт). 2 у громадянськ. сусп. повністю визнається право приватної власності. Фіз. або юр. особа може володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що їй належить 3 у громадянськ. сусп. виробник та споживач існують незалежно один від одного, переважають ринкові відносини товарообігу. 4 громадянськ. сусп. характеризується пріоритетом загальнолюдських цінностей, що відкрито проголошуються та захищаються.

У громадянськ. сусп. підтримується свобода кожного члена сусп. як людини. Держава не може надати кожному необмежену свободу, бо це призведе до розпаду сусп. стабільності, тому існує принцип – права однієї людини закінчуються там, де починаються права іншої. Для громадян діє правило – дозволено все, що прямо не заборонено законом, для держслужбовців – дозволено лише те, що прямо передбачено законодавством.

У громадянськ. сусп. підтримується незалежність та автономність кожного громадянина.

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов