Поняття соціалізації, функції та етапи соціалізації.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 5Следующая ⇒

Автором терміна «соціалізація» стосовно до людини, очевидно, є американський соціолог Ф. Г. Гідінгс, котрий у 1887 р. у книжці «Теорія соціалізації» вжив його в значенні, близькому до сучасного, — «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».

Функции социализации.

Социализация осуществляет основополагающие функции развития индивида и общества:

- нормативно-регулятивная функция, формирующая и регулирующая

жизнедеятельность человека в обществе посредством воздействия на него

специальных социальных институтов, определяющих образ жизни данного

общества во временном контексте;

- личностно-преобразовательная функция, индивидуализирующая человека

посредством формирования потребностно - мотивационной сферы, идеалов и установок человека в системе социальных отношений;

- ценностно-ориентационная функция, формирующая систему ценностей определяющих образ жизни человека;

- коммуникативно-информационная, приводящая человека во взаимоотношения с другими людьми, группами людей, системой, насыщающая человека информацией с целью формирования его образа жизни;

- прокреативная функция, порождающая готовность действовать

определенным образом;

- творческая функция, в процессе реализации которой рождается

стремление творить, отыскивать выход из нестандартных ситуаций, открывать и преобразовывать мир вокруг себя;

- компенсаторная функция, восполняющая дефицит необходимых физических, психических и интеллектуальных свойств и качеств человека.

Функции социализации не только раскрывают, но и определяют процесс развития индивида и общества. Функции направляют активность индивида, определяя более или менее перспективные пути развития личности. Они, реализуясь в комплексе, дают возможность индивиду проявить себя в определенной сфере деятельности.

Етапи: Французький психолог Ж. Піаже, зберігаючи ідею різних стадій у розвитку особистості, наголошує на розвитку пізнавальних структур індивіда і їхній наступній перебудові в залежності від досвіду і соціальної взаємодії. Ці стадії переміняють одна іншу у визначеній послідовності: сенсорно-моторна (від народження до 2 років), операційна (від 2 до 7), стадія конкретних операцій (з 7 до 11), стадія формальних операцій (з 12 до 15). Багато психологів і соціологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і стверджують, що соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей декількома моментами. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути визначені навички, соціалізація в дитинстві в більшій мірі має справу з мотивацією поведінки.

Етапи соціалізації.

У дитячому віці рання соціалізація індивіда, як правило, відбувається плавно, без різких змін, але при вступі у доросле життя і в процесі дорослої, або так званої продовженої соціалізації виділяють такі етапи, як:

Десоціалізація — втрата старих ролей, цінностей, норм і правил поведінки.

Ресоціалізація — вивчення нових ролей, цінностей, норм і правил поведінки.

Іноді людина потрапляє в такі екстремальні умови (тюрма, спецлікарня), у яких десоціалізація заходить настільки далеко, що доводиться говорити про руйнування основ особистості.

Ірвінг Гофман, досліджуючи виправні заклади тюремного типу в СІЛА, виділив такі ознаки ресоціалізації в екстремальних умовах:

ізоляція від зовнішнього світу (стіни, грати, спецперепустки тощо);

постійне спілкування з тими самими людьми;

втрата попередньої ідентифікації, яка відбувається через ритуал перевдягання у спецформу;

перейменування, зміна колишнього імені на "номер" і отримання статусу: солдат, монах, в'язень, хворий;

відвикання від старих звичок, цінностей, норм, і — звикання до інших,

зміна обстановки на нову, знеособлену;

втрата свободи дій.

Однак навіть тоді, коли людина не потрапляє в екстремальні умови, втрата старих ролей, цінностей, норм і правил поведінки та засвоєння нових — завжди є складним процесом. Під час продовженої соціалізації виділяють певні кризові точки, коли відбувається своєрідний "перелом" у житті людини. Коли виникає така гостра проблемна ситуація, що старі механізми вирішення проблеми вже не діють, а нові — ще не готові, не освоєні належним чином. Зазвичай, люди у такій ситуації відчувають розгубленість і тривогу: звичний спосіб життя порушено, а яким буде новий — ще невідомо. У кожного можуть бути свої кризові ситуації: одруження, зміна місця роботи, призов в армію. Проте, у житті більшості людей в процесі продовженої соціалізації виділяють три основні кризові моменти:

16—17 років. Закінчення школи і підготовка до вступу у вищий навчальний заклад або пошук роботи. Зробити свій вибір дуже складно, катастрофічно не вистачає знань, життєвого досвіду.

Криза середини життя (приблизно 45 років). Людина оглядається на пройдений шлях і оцінює його. Людина зіставляє ідеальну траєкторію свого життя із реальною. Чим більша розбіжність — тим більше невдоволення власним життям. Ще можна змінити спосіб життя, професію, але психологічно зробити це вкрай важко.

Завершення трудової кар'єри і вихід на пенсію. З виходом на пенсію різко змінюється стиль життя людини, соціальний статус, становище у суспільстві.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Организация работы процедурного кабинета

Области применения синхронных машин

Оптимизация по Винеру и Калману