Рекомендації щодо оформлення курсової роботи

↑

▷ Содержание

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Текст курсової роботи має бути належним чином оформлено — як стилістично, так і граматично та технічно. Рукопис комплектується в такій послідовності:

1) титульний аркуш;

2) зміст;

3) вступ;

4) основна частина;

5) висновки;

6) список літератури;

7) додатки (у разі необхідності).

На титульному аркуші зазначаються: назва вищого навчального закладу, тема курсової роботи, прізвище студента та інші ідентифікаційні відомості (зразок оформлення титульного аркуша наведено в додатку Г). Після титульного аркуша вміщується сторінка змісту, в якому наводяться найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовки) основної частини, а також вступу, висновків, додатків, списку використаної літератури.

Загальні вимоги до оформлення рукопису

Текст рукопису роздруковується на принтері на аркушах білого паперу стандартного формату А4 і розміщується з одного боку аркуша. Друкують текст, залишаючи береги таких розмірів:

· лівий — не менше 20 мм;

· правий — не менше 10 мм;

· верхній — не менше 20 мм;

· нижній — не менше 20 мм.

У разі використання текстового редактора Word слід закладати такі параметри:

· тип шрифту — Times New Roman;

· розмір шрифту — 14;

· міжрядковий інтервал — 1,5.

Текст основної частини поділяють на розділи, а в разі необхідності — на підрозділи, пункти та підпункти.

Заголовки структурних частин «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту, заголовки підрозділів — маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Переноси слів у заголовках не дозволяються. Крапки наприкінці заголовків не ставляться. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, то їх розділяють крапкою.

Кожну структурну частину курсової роботи починають з нової сторінки.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не проставляючи номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому кутку сторінки без крапки в кінці.

Розділи нумерують по черзі арабськими цифрами; підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку, наприклад «2.3» (третій підрозділ другого розділу). У кінці номера підрозділу перед його назвою ставиться крапка.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку; у кінці номера перед назвою також повинна стояти крапка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими самими правилами, що і пункти.

Між назвою розділу та підрозділом має біти 3 відступи, між назвою підрозділу та наступного складового компоненту цього підрозділу, відступ не потрібен.

Мова й стиль

Мова та стиль курсової роботи не мають містити емоційно-експресивних елементів. Для наукового тексту характерними є змістова завершеність, цілісність і зв’язність. Бажано використання конструкції з невизначено-особовими реченнями, наприклад: «Вважається за доцільне запропонувати…», а не «Я пропоную…». Викладаючи матеріал, слід користуватися загально­прийнятою термінологією, приділяючи увагу точності її застосування та чіткості формулювань. Скорочення слів у тексті та ілюстраціях, крім використання загальновизнаних абревіатур, не допускається.

Матеріал має бути викладений у логічній послідовності. Неприпустимим є перехід до розгляду іншого питання, допоки не завершено висвітлення попереднього. Кілька речень, що передають окрему думку, повинні бути чіткими і мати стислу форму.

Подання таблиць

Цифровий матеріал, вміщений у текст, як правило, оформляється у вигляді таблиць. У таблицях цифровий або текстовий матеріал групується в рядки та стовпчики, відокремлені горизонтальними (рядки) та вертикальними (стовпчики) лініями.

Звичайно таблиця складається з таких елементів: порядкового номера й тематичного заголовка, боковика та заголовків стовпчиків (головки), рядків і граф (основної частини, тобто прографки).

Назву таблиці розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву та слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

Загальну форму таблиці наведено на рис. 1.

Таблиці нумерують послідовно в межах розділу. У правому верхньому кутку над заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу та порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

Якщо в тексті роботи є лише одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

Таблиця (номер)

ТЕМАТИЧНИЙ ЗАГОЛОВОК ТАБЛИЦІ (НАЗВА ТАБЛИЦІ)

Головка					Заголовки стовпчиків
							Підзаголовки стовпчиків
						Нумерація стовпчиків
Боковик (заголовки рядків)
						Рядки
	Стовпчики

Рис. 1. Загальна форма таблиці

У разі перенесення частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» та її номер вказують лише один раз — праворуч над першою частиною таблиці; над іншими частинами пишуть «Продовження табл.» із зазначенням номера таблиці, на­приклад: «Продовження табл. 1.2».

Заголовки стовпчиків пишуть з великої літери, підзаголовки — з малої, якщо вони становлять одне речення з заголовком. Якщо підзаголовки мають самостійне значення, то їх починають з великої літери.

Таблиці вміщуються в текст роботи одразу після посилання на них. Розміщувати таблиці слід так, щоб їх можна було читати, не повертаючи рукопису; якщо це неможливо — так, щоб рукопис треба було повернути за стрілкою годинника. На всі таблиці роботи в тексті мають бути посилання, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено (наприклад, «... у табл. 1.2»), у повторних посиланнях вживають скорочено слово «дивись» (наприклад: «див. табл. 1.3»). Кожна таблиця супроводжується стислим аналізом і висновками. Повторювати кількісні відношення, наведені в таблиці, у тексті не треба.

Колонку «№ п/п» у таблицю не включають. У разі необхідності нумерації рядків їхні порядкові номери ставлять перед назвою заголовків рядків.

Під час побудові таблиці слід дотримуватися збереження певних пропорцій між її частинами: боковик не може бути більше третини її формату, а висота заголовочної частини — понад третину висоти таблиці.

Стовпчики таблиці нумерують лише тоді, коли на них є посилання в тексті роботи або коли таблиця продовжується на наступній сторінці.

Якщо всі дані, наведені в таблиці, мають однакову одиницю виміру, її вказують у тематичному заголовку, якщо різні —
у заголовках стовпчиків або рядків через кому. Позначення одиниць виміру при цьому має відповідати загальноприйнятим стандартам.

Числа в таблиці, як правило, повинні мати однакову кількість десяткових знаків. Дробові числа наводяться у вигляді десяткового дробу. Нульові ознаки заведено позначати знаком тире «—», відсутність даних — трьома крапками «...» або літерами «н. в.» (немає відомостей). Якщо наведені в таблиці дані мають які-небудь особливості (є попередніми, стосуються частини явища, що вивчається, тощо), то на це необхідно вказати в примітках, які розміщують під таблицею.

В таблиці не слід наводити зайві подробиці, які ускладнюють аналіз інформації. Необхідно також уникати утворення клітинок таблиці, що не мають змісту. Якщо це неможливо, то в них треба проставляти знак «´», який означає, що вони не заповнюються.

Подання ілюстрацій

У процесі оформлення роботи часто використовують наочні ілюстративні матеріали у вигляді схем, діаграм, графіків, фотографій, креслень, технічних рисунків, карт тощо. Ілюстрації в роботі слід подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Розміщувати рисунки слід так, аби їх можна було читати без повороту рукопису, а якщо це неможливо, то так, щоб рукопис треба було повернути за стрілкою годинника.

Кожна ілюстрація в роботі повинна мати порядковий номер, який складається з двох цифр, розділених крапкою (номер розділу та номер рисунка всередині розділу), тематичну назву, а в разі необхідності — ще й пояснення (підрисунковий текст). Для всіх ілюстрацій прийнято єдине позначення «Рис.» (рисунок). Номер рисунка та його назва розміщуються під рисунком. При посиланні на рисунок в тексті роботи зазначають його вид (діаграма, графік, схема) і номер. У разі повторного посилання використовують скорочене слово «дивись» (наприклад, «див. рис. 2.1»). На всі ілюстрації в тексті мають бути посилання.

Найчастіше в наукових дослідженнях економічного та управлінського спрямування застосовуються ілюстрації у вигляді схем, діаграм і графіків.

Схема — це зображення, котре передає, зазвичай за допомогою умовних позначень, основну ідею якогось пристрою, споруди або процесу та показує взаємозв’язок їхніх головних елементів.

Діаграма — один зі способів графічного зображення залежності між величинами. У діаграмах наочно відбивають і аналізують масові дані. Відповідно до форми побудови розрізняють діаграми площинні, лінійні та об’ємні. Найчастіше використовують лінійні діаграми, а з площинних діаграм — стовпчикові (стрічкові) та секторні.

Для побудови лінійних діаграм звичайно застосовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладаються час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат — показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з’єднуються відрізками, у результаті чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників.

На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпців) однакової ширини, розміщених вертикально або горизонтально. Довжина (висота) прямокутників пропорційна зображуваним величинам. У разі вертикального положення прямокутників діаграма називається стовпчиковою, горизонтального — стрічковою.

Секторна діаграма є колом, поділеним на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображуваного об’єкта чи явища. Секторна діаграма — поширена форма порівнювання різних частин одного цілого. Площі секторів і є основою для порівняння.

Результати оброблення числових даних можна подати у вигляді графіків, тобто умовних зображень величин та їхніх співвідношень через геометричні фігури, точки та лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу.

Осі координат графіка креслять суцільними лініями. Стрілок на кінцях координатних осей не ставлять; умовні позначення та розміри відкладених величин вказують у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні літерні позначення, прийняті в тексті. Написи, що стосуються кривих і точок, залишають тільки в тому разі, коли їх небагато і вони є короткими. Багатослівні написи замінюють цифрами, розшифровування яких наводять під рисунком.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США