Пасивний (рецептивний) білінгвізм. Поняття рецептивної

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

Компетенції індивіда. Двосторонній пасивний білінгвізм

(дуалінгвізм). Асиметричний білінгвізм

Як правило, двомовність продуктивна, тобто білінгв є здатним активно

використовувати другу мову, це активна мовна поведінка. Особливий

випадок двомовності являє собою п а с и в н и й (р е ц е п т и в н и й) б і л і

н г в і з м – таке володіння другою мовою, коли індивід її розуміє, але сам

текстів на ній практично не продукує. Продуктивним у соціолінгвістичних

дослідженнях є поняття р е ц е п т и в н о ї к о м п е т е н ц і ї індивіда,

яке Н.П.Шумарова пояснює так: “Іншим видом, не менш важливим для

структурування мовної ситуації в цілому і для характеристики

загальнолінгвістичної компетенції індивіда, групи чи соціуму, є рецептивна

компетенція, що зумовлює рівень сприйняття та розуміння почутого чи

прочитаного. У системі мовленнєвої діяльності цей рівень співвідноситься зі

слуханням та читанням як із суто рецептивними видами діяльності” [174,

101]. І далі дослідниця зазначає: “Якщо інформант, відповідаючи на

питання, зазначає, що йому легше, зручніше читати книжки чи газети,

наприклад, українською, значить, у нього сформований певний рівень

рецептивної компетенції у сфері цієї мови, і він, очевидно, вищий за рівень

рецептивних знань у сфері російської” [174, 101].

Для “двостороннього” пасивного білінгвізму, коли кожен з

комунікантів користується своєю мовою, але розуміє мову іншого, іноді

використовується термін д у а л і н г в і з м (англ. dual-lingualism). Таке

явище зустрічається на межах розповсюдження різних (як правило,

споріднених) мов.

Одним із видів білінгвізму є так званий а с и м е т р и ч н и й

б і л і н г в і з м, при якому в тій чи тій соціальній групі відсутня

пропорційна, гармонійна відповідність між продукційною (активною) та

рецептивною (пасивною) компетенцією. Н.П.Шумарова пише: “На даному

етапі масову мовну компетенцію киян можна визначити як асиметричний

білінгвізм, причому характер асиметрії в кожній із досліджуваних груп

різний. Менші диспропорції між продукційною та рецептивною

компетенцією властиві групі Уу, більші – російськомовним групам. Активна

мовна поведінка всіх трьох груп співвідноситься з функціонально першою

мовою, якою для груп Ур та Рр, а також для більшої частини групи Уу є

російська. Рідною як функціонально першою продовжують у дорослому віці

спілкуватися 29 % робітників та 14 % службовців цієї групи” [174, 152–

153]. (Пояснюємо скорочення в цитаті: Уу – українці, що назвали рідною

мовою українську; Ур – українці, що вважають рідною мовою російську, Рр –

росіяни, які назвали рідною мовою мову своєї національності [174, 48].)

Переваги й вади білінгвізму

Які ж переваги й вади має білінгвізм?

Щодо індивідуальних вимірів двомовності, то тут її позитиви

порівняно з вадами очевидні. Мовна свобода – величезне благо, один із

вершинних здобутків цивілізації. Помиляються ті, хто вважає, що вільне

володіння і часте користування другою мовою у ч о мусь ущемлює людину,

знижує рівень її патріотизму. Навпаки – плекати одномовність те ж саме, що

зводити тюремні мури. Двомовність – чинник інтелектуального збагачення й

духовного розкріпачення. Одномовне середовище звужує кругозір,

перешкоджає об’ємному сприйняттю фарб сучасного світу. Вершинні

здобутки української культури – твори Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки

– були б немислимі без оволодіння геніями українського слова багатствами

світової культури, і російська, німецька, польська, французька та інші мови

відкривали їм вікно у світ.

Двокультурність і двомовність виконує ще одну важливу функцію –

вона допомагає позбутися міфічних комплексів національної мегаломанії,

психологічного нарцисизму. Знайомство з цінностями іншої культури робить

людину більш терпимою й більш сприйнятливою до загальнолюдських

цінностей. Очевидно, що в інтелектуальному змаганні людина, яка знає

кілька мов і завдяки цьому вільно орієнтується в інтернеті, в масиві

іншомовної літератури, завжди вигра є порівняно з орієнтованою на

одномовність (див. докладніше про це в [96, 277–278]).

Л.П.Нагорна не без вагомих підстав вважає, що для України з її

специфічною мовною ситуацією оптимальним є так званний з б е р і г а ю ч

и й б і л і н г в і з м, який передбачає оволодіння одночасно двома мовами.

На відміну від так званого в и т і с н я ю ч о г о б і л і н г в і з м у,

оволодіння російською мовою на стадії навчання не несе загрози для рідної

материнської мови [96, 279].

У мозку кожного білінгва співіснують дві мовні системи – як

своєрідний психофізіологічний механізм, який вмикається залежно від

потреби.

Те, що лінгвісти та соціолінгвісти називають кодовими перемиканнями

– явище повсюдне, повсякденне і загалом природне. Неприродним є

поширений в містах України (крім західноукраїнських) тип білінгвізму, який

фахівці визначають як а с и м е т р и ч н и й – з асиметрією на користь

російської мови. Мова телебачення – яскравий показник того, що справжня

двомовність з вільним володінням обома мовами для України поки що

віддалений ідеал [96, 280].

Політичний (лінгвополітичний) аспект білінгвізму в

Україні. Напівмовність (суржик, трасянка тощо). Оцінка цього

Явища науковцями

Явище білінгвізму в Україні має яскраво виражений політичний

(лінгво-політичний) аспект. Як справедливо зазначає Л.П.Нагорна, “феномен

двомовності, який є каменем спотикання у мовознавстві, без заглиблення у

пласти самоідентифікації пояснити неможливо” [96, 10].

Стосовно цього явища і відповідного поняття дослідниця слушно

зауважує: «мовна проблематика виступає у ролі своєрідного вододілу в

політиці – між прибічниками орієнтацій на традиційні цінності і

прихильниками універсалістських загальноцивілізаційних підходів. Якщо

додати до цього крайній ступінь політизації мовної проблеми, неважко

зрозуміти, чому позитивно навнтажене поняття двомовності стало в Україні

своєрідною метафорою. Що перетворилася у символ-код політичної

ідентифікації і розмежування за принципом “наші–не наші”» [96, 30].

Дослідниця наголошує: “Двомовність в Україні є віддзеркаленням

більш глибоких процесів бікультуральності значної частини українського

політичного простору” [96, 300].

Білінгви, як правило, володіють хоча б однією мовою у повному обсязі.

Однак, можливими є випадки, коли спілкування індивіда з носіями його

рідної мови є обмеженим, а рівень комунікативної взаємодії з носіями мов,

домінуючих в мовній спільності, не є високим. У подібній ситуації адекватне

знання рідної мови втрачається, а друга мова засвоюється в дуже вузьких

межах. Це явище отримало назву н а п і в м о в н о с т і (рос. полуязычия)

(англ. semilingualism). Лексичний склад обох мов виявляється обмеженим, а

граматична структура спрощеною [110]. Особливі форми напівмовності

утворюються в умовах, коли контактуючі мови є близькоспорідненими. Так,

унаслідок змішування української і російської мов виникає так званий

суржик (див. про нього [154]), а суміш білоруської і російської мов отримала

назву – трасянка.

Напівмовності, як і субординативному білінгвізмові, перемикання

кодів не властиве.

Українські мовознавці і лінгвополітики (навіть ті з них, які себе не

вважають ані філологами, ані лінгвістами зокрема) оцінюють це явище як

украй негативне. Так. Л.П.Нагорна зазначає: «Існує і не менш гостра

проблема вульгаризації як української, так і російської мов: засилля

спотвореної “українізованої російської” і “суржику” філологи сприймають

як “лінгвістичний терор”22» [96, 237].

“Звуження комунікативної сфери української мови,– пише

Л.П.Нагорна,– на фоні фальшивих запевнень у тому, що партія вважає

необхідним плекати й розвивати українську мову, створили ефект, який

мовознавці називають піджинізацією” (від pidgin English – спрощеного

гібридного варіанта англійської мови). Йдеться про стан своєрідної

“безмовності” – такого ступеня спрощення, коли людина послуговується

дуже обмеженим набором слів, поєднання яких важко вкласти в систему чи

то української, чи то російської мови. Л.Ставицька характеризує суржик як

своєрідну напівмову, яка для освічених україномовних людей перетворилася

у засіб мовної гри, а для мільйонів менш освічених є єдиною мовою23.

Проблема суржику у мовному просторі України – одна з найгостріших.

Близькість обох мов породжувала ввіддавна мовні сурогати, і до сьогодні

створює вкрай болючу проблему “засмічення” української мови русизмами й

вульгаризмами” В.Котигоренко бачить загрозу мовному суверенітетові, поміж іншим, у

суржикізації мовного простору: “двомовність свідчить не лише про

належність частини українського соціуму до двох культур, а й про

включеність чималої людності у поле маргінального безкультур’я” [66, 166].

Л.П.Нагона засвідчує, що “проблема суржику виявилася надто болючою і

нині є індикатором деінтелектуалізації. Цей, за визначенням О.Пахальської,

Діалект

Познавательные статьи:



Техника нижней прямой подачи мяча

Комплекс физических упражнений для развития мышц плечевого пояса

Стандарт Порядок надевания противочумного костюма

Общеразвивающие упражнения без предметов