Вибір індивіда між працею та відпочинком.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 6Следующая ⇒

Крива індивідуальної пропозиції праці.

Кожен власник робочої сили вирішує для себе:

- Скільки працювати?

- Де і в якій сфері працювати?

Відповідь на перше запитання дозволяє визначити загальний обсяг пропозиції на ринку праці.

Відповідь на друге запитання дозволяє визначити кількість пропо­зиції праці певної кваліфікації у різних галузях.

Фактори, що впливають на рішення людини про необхідність і трива­лість праці:

1. Реальна заробітна плата – головний фактор.

2. Наявність сім¢ї, дітей.

3. Наявність боргових та кредитних зобов’язань.

4. 24 години у добі.

Кожен робітник робить вибір між працею і дозвіллям.

Графік 13.1 показує рівновагу в розподілі часу між працею і дозвіллям робітника. АВ – лінія бюджетного обмеження, що показує всі комбіна­ції “доход-дозвілля”, коли погодинна заробітна плата дорівнює W.

,

де I – денний доход робітника;

W – заробітна плата на одну годину;

Н – кількість годин дозвілля;

24-Н – кількість годин праці в день.

(час, коли робітник витрачає на транспорт, підвищення кваліфікації тощо, не врахований).

I

A

E

I U

U

U

0 Н В Н

Рис. 13.1 - Вибір між працею і дозвіллям

Н – кількість годин до­звілля на добу;

I – денний доход робітника

U – крива байдужості при виборі праці і дозвілля.

Коли ринкова заробітна плата дорівнює W грошових одиниць на го­дину, робітник одержує W грошових одиниць доходу за кожну годину до­звілля, від якої він відмовлявся задля роботи. Кількість годин ро­боти залежить від розміру заробітної плати та індивідуальних уподо­бань по відношенню до доходу і дозвіллю. Індивідуальні уподобання на графіку визначаються кривими байдужості (U₁, U₂, U₃). Робітник знахо­диться у стані рівноваги в точці Е, де лінія бюджетного обмеження АВ є дотичною до кривої байдужості U₂.

Робітник працює – (24-Н₁) години, заробляє – І грошових одиниць на добу. Отже, доход робітника на добу буде дорівнювати:

.

Заробітна плата має тенденцію до диференціації по країнах, регі­онах, різних видах діяльності та індивідах.

Причини диференціації ставок заробітної плати:

1. Неоднорідність робітників. Робітники мають різні здібності, рівень підготовки, за результатами чого вони потрапляють у неконкуруючі одна з одною професійні групи, кожна з яких може включати одну або декілька спеціальностей, що визначають склад даної групи. Ряд некваліфікованих та полукваліфікованих робітників різного фаху можуть належати до однієї неконкуруючої групи. З часом робітники можуть мігрувати з однієї неконкуруючої групи в іншу у зв’язку з розвитком своїх здібностей за допомогою системи освіти та підготовки;

2. Відмінність робіт за привабливістю. Відмінності в оплаті праці називаються вирівнюючими відмінностями, якщо вони призначені для компенсації негрошових відмінностей різноманітних видів робіт;

3. Наявність недосконало конкурентних ринків праці. Відхилення від умов конкуренції у вигляді різних обмеженостей мобільності пояснюють відмінності в заробітній платі на одних і тих самих роботах.

Чинники, що обмежують мобільність робочої сили:

а) географічні обмеження мобільності;

б) штучні обмеження мобільності, що встановлюються різноманітними інститутами та організаціями;

в) соціологічні обмеження мобільності.

Неконкуруючі групи, а відповідно і диференціація заробітної плати існують здебільшого із-за різних інвестицій у людський капітал.

Інвестиції в людський капітал – це будь-яка дія, що спрямована на підвищення кваліфікації та здібностей, тобто на підвищення продуктивності праці. Оскільки вони спрямовані на підвищення продуктивності праці, то відповідно вони сприяють і підвищенню заробітної плати.

Види інвестицій у людський капітал:

1) витрати на освіту;

2) витрати на охорону здоров’я;

3) витрати на мобільність, завдяки яким робітники мігрують з місць з відносно низькою заробітною платою в місця з відносно високою заробітною платою.

Згідно теорії людського капіталу, продуктивність праці та заробітна плата визначаються здебільшого тим, скільки окрема людина, її сім’я та наймач вважаю необхідним інвестувати в освіту та навчання, охорону здоров’я та розміщення робочих місць.

Згідно теорії ефективної заробітної плати, підвищення заробітної плати вже само по собі в змозі призвести до кращої практичної віддачі. Висока заробітна плата стимулює продуктивність праці, бо робітники на фірмах, що пропонують високі заробітки, не хочуть ризикувати втратити роботу із-за низької продуктивності і тому працюють на межі своїх можливостей без будь-якого контролю та примусу.

При підвищенні заробітної плати можливі різні реакції робітни­ків, які можна відтворити на графіку.

W

S

W₁

W₀

Q

Рис. 13.2 - Крива індивідуальної пропозиції робочої сили

H – кількість годин праці

W – реальна заробітна плата

W₀ – найменший рівень заробітної плати, при якому робітник приймає рішення про роботу.

При рівні, меншому за W₀ – робота недоцільна. Крива пропозиції направлена вгору. Чим вища реальна заробітна плата W, тим більше часу захоче працювати робітник. Час додаткового відпочинку означає втрачену можливість одержати доход.

Ефект заміщення – це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості споживання, разом з тим існує і зворотній ефект.

Ефект доходу – при підвищенні ставки заробітної плати зростає і ціна дозвілля (заробітна плата являє собою силу грошей, яку робітник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком). При більш високому доході робітник може купити більшу кількість товарів, одним з яких є відпочинок (дозвілля). Перевищення заробітної плати за рівень W₁ приведе до ефекту доходу і, як результатом, до меншої пропозиції робочої сили.

Познавательные статьи:



Как правильно слушать собеседника

Типичные ошибки при выполнении бросков в баскетболе

Принятие христианства на Руси и его значение

Средства массовой информации США