Виходить Перша Вчителька. Звертається до першачків .

Виходять 5 учнів-випускників:

Уч4: Зовсім недавно ми, у день осінній,
Вперше прийшли до цих шкільних дверей
Поринули у світ цей диковинний
Цікавих фактів й різних повістей.

Уч9: Книжки в собі багато затаїли,
А ви крізь шлях цей нас всіх провели.
Навчили, як на цьому світі жити,
Щоб нам життя пробути гідними людьми.

Уч2: Ви малюкам були шкільною мамою.
Цю пам'ять роки не зітруть.
Для нас усіх були ви ідеальною,
Ох, як же хочеться це заново відчуть!

Уч1: О перша вчителько моя! Прекрасного ви гідна,
Бо вибрали в житті свою мету;
І нині я за всіх скажу: - Спасибі, рідна,
За вашу місію подвижницьку й святу!

Випускники йдуть. На сцені знову- Іван, Андрій, Дарина, Ліля

Ярина (до Андрія ): - Ні, ну це, звичайно, було дуже класно. Але мене цікавить щось, що було раніше.

Андрій: - Наскільки раніше?

Ярина: - Нуу.. Років так на 30-40 раніше.

Дарина: - Ти божевільна! Хочеш невелику екскурсію у світ піонерів, комсомолу і тотального дефіциту?

Ліля: - Ну, що ти таке говориш? І мені теж так хочеться хоч одним оком подивитися, як вчилися наші батьки.

Андрій: - Слухайте, але це дуже серйозно. Якщо нас помітять у минулому, то може непоправно змінитися хід історії. Настільки, що ти й не уявляєш!

Ліля: - Андрієчку, любий, ну ми тільки на секундочку заглянемо у минуле! Будь ласка!
Андрій: - З цим експериментом треба бути дуже і дуже обережним.

Ліля: - Будьласка-будьласка-будьлааасочкааа!

Дарина: - Чому ти такий зануда? Запускай уже свою машину!

Андрій, зітхаючи: -Паааєхалі!
Музика Моя машина 911(0.5-0.12)

Грає «Взвейтесь кострами, синие ночи»,

марширують радянські школярі з горном і барабаном (у формі тачервоних галстуках) салютуючи.

Ярина: - А ось і вона..

Андрій: - В якому сенсі – вона?

Ярина: - Вона- мрія наших бабусь. Ні, щось у цьому, звичайно, є.. Приємне таке, колективне, дружнє, святкове.

Андрій: - Мабуть, тому, що вони поки мовчать.

Піонери під салютом (хором): - Вступаючи до лав піонерської організації, урочисто обіцяємо..

Дуже гучно звучить «Взвейтесь кострами, синие ночи». Дівчата затуляють вуха.

Ліля: - Ой нііі, тільки не це.

Катя: - Послухай, май повагу до минулого. Усе-таки без нього не було би ні тебе, ні мене, ні того світу, про який ми знаємо. Так, інколи все здається не таким ідеальним. В нас – інстаграм та електронні підручники, а колись – слогани про робочих, пера та промокашки..

Ліля: - Ну, не подобається мені ця музика, гірше від тектоніка, розумієш?

Виходять радянські вчителі,звертаються до наших героїв:

Учитель1: - Діти, вгамуйтеся, тут вам радянська школа, а не цирк!

Учитель 2:- Що ви собі дозволяєте? Що за одяг? Де ваші комірці, галстуки?!

Допоки вчителі сварять дівчат, Іван біжить робити селфі з радянськими школярками. Андрій стоїть посередині, хаотично озираючись і майже рвучи на собі волосся.

Андрій:-Що ви робите?! Схаменіться!!
Хапає за руку спочатку Івана, до якого з цікавістю чіпляються дівчата, потім – Лілю і Дарину тягне до машини.

Андрій: - Боже! Що ви наробили!

Іван: - Нормально все, ну сфоткались ми, ну що тут такого. Усе одно вони дізнаються про смартфони трохи пізніше, це їм як сюрпрайз був..

Андрій: - Трохи пізніше?! ЧЕРЕЗ СОРОК РОКІВ?!

Даша (риючись у телефоні): - Послухайте, не так вже й погано було у 70-х. Шукаю улюблену пісню своєї мами. А, ось, знайшла!

Виходять учні-співаки, співають «Когда уйдём со школьного двора». Наші герої теж підспівують. Радянські школярі танцюють. Потім співаки йдуть.

Андрій: - Що ж робити?

Натискає важіль(кнопку) на машині. Світло гасне. У цей час зникають радянські школярі та Іван.

Андрій:( у темноті )- Навіщо я взагалі послухав вас! Усе пропало!

Лунає («Моя машина/911» 0.5-0.12).З'являється світло.

На сцені всі наші герої, крім Івана.
Ліля: - Ось бачиш, усе в порядку.
Андрій: - Ще не факт.
Даша: - Постривайте, а де Ваня? Ваня!
Голос Івана з-за куліс:
- Друзі… Зі мною щось не так!
Разом: - Виходь!
Іван виходить у чудернацькому парику(косички, бантик),у радянському шкільному фартушку.

Разом: – Ого..

Андрій: - Я попереджав.

Ярина підходить впритул, оглядає Ваню.

Іван (сильно жестикулюючи): - А може, мені так більше подобається, ясно?

Лунає шкільний дзвоник

Катя: - О! Нагадую, у нас зараз географія.
Іван: - Яка географія?
Андрій: - Молися, щоб ми узагалі тут існували.

Сідають за парти. Входить Оксана Іванівна з картою і вішає її на маленьку дошку, що стоїть навпроти парт.Учні встають.
О.І.:- Добрий день! Учні! Чому вас не було на першому уроці?

Ярина: - Вибачте,Оксано Іванівно..

О.І.: - Ганьба! Зірвали урок! Дарино, де ви були?

Даша: - Мии.. емм.. забули, абсолютно забули, де ми були.

О.І.: - Може, ви мені ще й столицю Німеччини забули? Це тема минулого семестру. Ліля відповідає!

Ліля: - Ееее.. Берлін?

О.І. - Ні! Берлін – це велика провінція, а не столиця, добре, хоч її знаєш!

Ліля, витягуючи атлас:

- Ну, почекайте, Оксано Іванівно! Ось же! Берлін!

О.І. Розглядає атлас:

О.І.:- Досить уже мені дурниці розказувать, діти. Карта виглядає зовсім не так.

Підходить до карти, повертає її до зали. Кордони змінено, Україна займає всю частинуматерика Росії.

Іван: - Ні, ну я ж казав, що нічого жахливого не станеться. Тим більше, скільки нам тут ще дивитися на цей атлас - тиждень, можливо, трохи більше..

О.І.: - Добре жартуєш, Іванно. Чи пам’ятаєте, що вам ще три роки працювати на атестат,а потім ЗНО складати?

Разом: - ТРИ РОКИ?!
О.І.: - А чому ви так дивуєтесь, ніби з минулого прилетіли? Усе правильно, 14 років школи, потім ще рік підготовки до ВИШу…

Виходять сумні випускники(по 2-оє з двох боків сцени). Читають під сумну музику. Наші герої ідуть

1 учень:

Реве та стогне учень хороший,
Разом із класом завива.
І вчитель той такий жорстокий,
Що ті домашні задава