Оцінка можливості банкрутства та підстави для порушення справи про банкрутство

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 44 из 48Следующая ⇒

Для оцінки загрози банкрутства необхідно провести аналіз фінансового стану підприємства. При цьому насамперед слід пе­ревірити його сумарну кредиторську заборгованість. Адже спра­ва про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше ніж триста мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

Для аналізу фінансового стану аудитори використовують ме­тодики, які не завжди є доступними для всього кола осіб, задія-

Фінанси підприємств

них у процедурі провадження у справі про банкрутство. Однак фінансисту підприємства доцільно знати основні критерії, за до­помогою яких можна було б самостійно зробити висновок щодо визнання підприємства банкрутом на підставі даних його балан­су. Зокрема встановити, чи дійсно це підприємство є неплатос­проможним, або перевірити достовірність висновку щодо виз­нання підприємства банкрутом на підставі даних ліквідаційного балансу. У цьому випадку можна використати методику ДПА*, яка передбачає розрахунок таких параметрів:

1. Коефіцієнт покриття (Кп) характеризує достатність оборот­
них коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом
року і визначається відношенням оборотних активів підприєм­
ства до поточних зобов'язань.

2. Коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) характе­
ризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, не­
обхідних для його фінансової стабільності, і визначається як
відношення різниці між обсягами джерел власних та прирівняних
до них коштів і фактичною вартістю основних засобів та інших
необоротних активів до фактичної вартості наявних у підприєм­
ства оборотних коштів виробничих запасів, незавершеного
будівництва, готової продукції, коштів, дебіторської заборгова­
ності та інших оборотних активів.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Ка.л) характеризує не­
гайну готовність підприємства погасити свою заборгованість і
визначається як відношення суми коштів підприємства до суми
поточних зобов'язань.

Відповідно до цієї методики структура балансу підприємства визнається незадовільною, а підприємство — неплатоспромож­ним у разі, коли:

значення коефіцієнта покриття (Кп) менше ніж 1; значення коефіцієнта забезпечення власними коштами (Кз.к) менше ніж 0,1;

значення коефіцієнта абсолютної ліквідності (Ка.л) мен­ше ніж 0,2.

* Вказівка ДПА від 28.08.97 p. Ns 24-011 8/10-6881 «Методичні вказівки щодо по­рядку складання звітності, яку надають Державні податкові адміністрації Го­ловному управлінню примусового стягнення податків за станом на _ 1997 р. на районному та обласному рівнях».

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспро­можності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінки кредитоспроможності за своєю суттю є одночасно методикою прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці досить поши­реними є модель Альтмана та модель Спрінгейта.

Модель Альтмана розроблено в 1968 році. Вона має також назву «розрахунок Z-показника». Це 5-факторна модель, де фак­торами є окремі показники фінансового стану підприємства.

Модель Спрінгейта побудовано на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. Вважається, точність прогно­зування банкрутства за цією моделлю становить 92%, однак з ча­сом цей показник зменшується.

Z=l,03A+3,07B+0,66C+0,4 D.

Якщо Ζ < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Банкрутство — як фінансову неспроможність суб'єкта госпо­дарювання оплатити пред'явлені фінансові документи - можна передбачити з допомогою «Z-рахунка» Е. Альтмана:

Фінанси підприємств

Z-рахунок = (робочий капітал/всі активи χ 1,2) + (чистий прибу­ток/всі активи * 1,4) + (чистий дохід/всі активи χ 3,3) + (ринкова вартість акцій/зобов'язання χ 0,6) + (обсяги продажу/всі активи)*.

Якщо Z-рахунок 1,8 і менше, то ймовірність банкрутства є ду­же високою; від 1,81 до 2,7 — висока; від 2,8 до 2,9 банкрутство можливе; при показнику 3 і вище ймовірність банкрутства дуже мала. Вважається, що цей показник дає 95% ймовірності точного визначення очікуваного банкрутства.

Працівники відділів розрахунків, бухгалтерія, фінансові служби підприємства при організації договірних відносин з юри­дичними особами повинні аналізувати відношення:

- оборотного капіталу до всіх активів;

- заборгованості до акціонерного капіталу;

- всіх пасивів до всіх активів;

- основного капіталу до акціонерного капіталу;

- чистого прибутку до всіх активів;

- надходження коштів від операцій до всіх пасивів.
Керівники підприємств повинні звернути увагу і на такі озна­
ки можливого банкрутства:

- падіння ринкової ціни цінних паперів товариства;

- зниження потоків грошових коштів;

- роботу підприємства в галузі, де велика ймовірність бан­
крутства;

- новостворене підприємство;

- зменшення дивідендів.

Підставою для порушення справи про банкрутство є письмо­ва заява будь-якого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби до господарського суду.

* Більш детально про це питання див.: Финансовьш анализ деятельности фир-мьі. — М.: Крокус Интернешнл, 1992. — С. 68.

Р.А. Слав'юк

Кредитор може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі, коли остання неспро­можна задовольнити визнані нею претензійні вимоги або сплати­ти борг за виконавчими документами.

Боржник може звернутися до господарського суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове становище. Достовірність та повнота бухгал­терського балансу та іншої інформації про фінансове і майнове ста­новище боржника повинна бути підтверджена аудитором (ауди­торською фірмою) незалежно від підстав, з яких порушено справу.

Справа про банкрутство згідно Закону України «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до боржника сукупно становлять не менше ніж трис­та мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашенння терміну.

Суд покладає на банк, що здійснює розрахунково-касове об­слуговування боржника, Фонд державного (комунального) май­на, якщо боржник — державне підприємство, організація, або іншу особу за пропозицією боржника чи кредиторів повноважен­ня щодо розпорядження і контролю за майном боржника. Розпо­рядник майна несе відповідальність за неналежне здійснення за­значених повноважень. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.

Кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення про порушення справи про бан­крутство подають до суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Госпо­дарський суд за результатами розгляду цих вимог своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Зазначена ухвала може бути перевірена у по­рядку нагляду. Заяви кредиторів оплачуються державним митом. Громадяни і юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника, у той же строк повинні подати до арбітражного суду за­яви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, а також вказати умови санації юридичної особи — боржника.

Після закінчення строку, зазначеного у статті 10 Закону «Про

Фінанси підприємств

банкрутство», суд може винести ухвалу про проведення санації боржника, якщо надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника, і виконати його зобов'язання пе­ред бюджетом, за умови згоди зборів (комітету) кредиторів зі стро­ками виконання цих зобов'язань і на переведення боргу. Право ви­бору умов проведення санації залишається за боржником у разі, ко­ли він сам звернувся до суду із заявою про визнання його банкру­том. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом реорганізації погоджуються з відповідним органом, упов­новаженим управляти державним майном, та Антимонопольним комітетом України в межах його компетенції, а умови проведення санації шляхом приватизації — з відповідним органом привати­зації. Якщо в санації підприємства-божника виявили бажання взя­ти участь декілька громадян або юридичних осіб, то відбір сана-торів здійснюється відповідними органами на конкурсних засадах. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державно­го підприємства, його трудовий колектив має право вимагати пере­дачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника. У разі згоди кредиторів на переведення боргу та заміну боржника у випадку, передбаченому частиною дру­гою цієї статті, арбітражний суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі. В ухвалі суд затверджує узгоджені кредито­рами, санаторами і боржником у випадку, передбаченому части­ною другою цієї статті, умови санації юридичної особи-боржника. Господарський суд визнає боржника банкрутом у разі відсут­ності пропозицій щодо проведення санації або незгоди креди­торів з умовами проведення санації боржника. Про визнання боржника банкрутом суд приймає постанову. В постанові при­значаються ліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного (кому­нального) майна, якщо банкрутом визнано державне підпри­ємство або організацію. На ліквідаторів покладаються обов'язки проведення задоволення вимог кредиторів.

Познавательные статьи:



Где возникла философия и почему?

Относительная высота сжатой зоны бетона

Сущность проекции Гаусса-Крюгера и использование ее в геодезии

Тарифы на перевозку пассажиров