Якими є основні риси онтології Нового часу.

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2

Онтологічні концепції Нового часу істотно різняться між собою. Поряд з матеріалістичною онтологією Ф. Бекона, Т. Гоббса, П. Гассенді, Д. Локка, Б. Спінози і французьких матеріалістів XVIII ст. (Ж. Ламерті, Д. Дідро, П. Гольбах) мала місце і дуалістична онтологія Р. Декарта, об'єктивно-ідеалістична Г.В. Лейбніца та суб'єктивно-ідеалістична Д. Берклі і Д. Юма. Та всі ці концепції мали й деякі спільні риси, зокрема механістичне тлумачення переважної частини природи і навіть суспільства. До того ж більшість із цих концепцій мала матеріалістичний характер, хоча це й не позбавляло їх суперечностей.

Декарт визнавав дві субстанції — духовну, яку він наділяв атрибутом мислення, і матеріальну, необхідною властивістю якої вважав протяжність. Причому, матерія в нього є самодостатньою, такою, яка ні в чому не має потреби, крім Бога, і то лише для акту її виникнення Гоббс також вважав протяжність атрибутом матерії, твердив, що існують лише конкретні тіла (тобто поділяв номіналістичні погляди), виходячи з властивостей яких можна пояснити і природу свідомості людей. Рух він ототожнював з механічним переміщенням, визнавав існування атомів.

Декарт, Спіноза й Лейбніц у своїх онтологічних концепціях виходили із визнання надчуттєвих принципів буття і пізнання. Та перебуваючи в органічному зв'язку з даними тогочасної науки, ці концепції сприяли розвитку математики, фізики та інших природничих наук.

На думку Спінози, матеріальна субстанція поєднує в собі два атрибути — протяжність і мислення. Ця субстанція є причиною самої себе. Концепція Спінози містила в собі догадку про матеріальну єдність світу. До того ж вона не потребувала доповнень у вигляді ідеї Бога. Правда, з певних міркувань Спіноза вдається до слова "Бог", називаючи цим терміном матеріальну субстанцію, природу.

В основі онтології Лейбніца лежало об'єктивно-ідеалістичне вчення про монади — найрізноманітніші неподільні духовні субстанції, які становлять собою ідеальний світ (первинний щодо матеріального), доступний лише розуму. Монади, на думку Лейбніца, координовані і субординовані. Найнижчими в системі їх упорядкування є ті з монад, які утворюють в основному неорганічну природу. Вищий клас монад уже має відчуття і споглядання. До найвищих з відомих нам класів монад Лейбніц відносив душі людей, здатні до мислення і самосвідомості. Заслугою онтології Лейбніца було те, що він наблизився до розв'язання матерії і руху.

Найвищого розвитку матеріалізм досяг у Франції у XVIII ст. Ж. Ламетрі стояв на позиціях механістичного матеріалізму. Д. Дідро і П. Гольбах застосували принцип матеріалізму для узагальнення досягнень наукової думки в пізнанні природи і суспільства. Перебуваючи загалом на позиціях метафізичного методу, Дідро і Гольбах разом з тим розвивали деякі діалектичні ідеї, зокрема ідеї єдності матерії й руху, якісної різноманітності всього існуючого. Гольбаху належить визначення матерії як всього того, що діє будь-яким чином на органи чуття людини.

Авторами суб'єктивно-ідеалістичного і агностичного тлумачення буття були англійський філософ Дж. Берклі і шотландський — Д. Юм.

Деїсти, зокрема деїсти-просвітники (Вольтер), виходили з метафізичної онтології кінечності світу, абсолютизації дуалізму матерії і руху, причини і наслідку, еволюції і доцільності.

III. Розв’язати тестові завдання:

Яке їх нижчеперелічених філософських робіт російських філософів належить В.Соловйову?

1) "Філософія загального духу"

2) "Зміст любові"

3) "Філософія волі"

4) "Утопія"

5) "Діалектика міфу"

2. У творчості якого російського релігійного філософа вперше пролунала знаменита фраза: "Якщо бога немає, то все дозволено"?

1) В.Соловйова

2) Л.Н.Толстого

3) Ф.М.Достоєвського

4) М.Бердяєва

5) П.А.Флоренського

БІЛЕТ №23

І. Дайте визначення поняття:

1. Ідеалізм — напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне на­чало — Бога, дух, розум тощо.

2. Філософський плюралізм – філософські вчення,які визна­ють множинність субстанцій

ІІ. Виконайте індивідуальні завдання:

Які філософські погляди античності відтворює в своїй творчості Фома Аквінський?

У філософському підґрунті свого богослов'я Фома спирається головним чином на Арістотеля. У вченні про буття ("метафізиці") він стверджує, що будь-яке буття — і існуюче в дійсності, і тільки можливе — може бути лише буттям одиничних, окремих речей. Фома називає таке буття субстанцією. Основні поняття вчення Фоми — поняття дійсності та можливості. При цьому "матерія" — це "можливість" прийняти форму, а форма є дійсність щодо матерії, що вже прийняла форму. Завдяки цьому поділу, запозиченому в Арістотеля, Фомі вдається дати класичне для схоластики вирішення проблеми універсалиії (завершити суперечку між номіналізмом та реалізмом). Бог творить не універсалі'!' чи індивідуальні речі, а матерію та форми. З форм-образів можуть бути створені як універсалі'!', так і індивідуальні об'єкти в результаті поєднання форми і матерії. Отже, немає значення, чи універсалів), чи індивідуальний предмет вважаємо ми першим, бо вони витікають з форм-образів, які творить лише Бог.

Згідно з Фомою матерія не може існувати окремо від форми, проте форма може існувати окремо від матерії у вигляді образів. Це означає, що ніщо матеріальне не може існувати незалежно від вищої форми чи Бога, а також що Бог — істота чисто духовна. Тільки для тілесних речей природного світу необхідне поєднання форми з матерією.

Філософія М.Кузанського та Дж.Бруно як два напрями у пантеїзмі.

Пантеїзм – це філософсько-релігійне вчення, за яким Бог є безособовим началом,
розлитим у всій природі, тотожним з нею. Цим вченням пройняті твори Миколи Кузанського, Джордано Бруно та ін.

Д.Бруно, розвиваючи геліоцентричну теорію, висунув ідею безкінечності Всесвіту та множинності в ньому світів, стояв на позиціях пантеїзму, "розсередивши" Бога в усій природі. Він вважав, що природа і є Бог в речах. Дж.Бруно сформував основний принцип природознавства, що переживало період становлення: Всесвіт єдиний, безкінечний; він не породжується і не знищується, не може зменшуватися або збільшуватися. В цілому Всесвіт нерухомий, але в його просторі рухаються лише тіла, які є складовими частками Всесвіту.

М. Кузанський вважав Бога єдиним початком сущого, але розрізняв Бога в його виявленнях і сутності, яка є невимовна. Виявлення цієї сутності можуть бути лише символічними: через протилежності абсолютного максимуму та абсолютного мінімуму, через ступінь причетності всіх речей до єдиного. Як сутність, Бог постає можливістю усього, але у згорнутому вигляді. Світ, відповідно, є розгорнута сутність Бога. М. Кузанський розглядає природу як божественну книгу, що розкриває Бога людині. Можна читати цю книгу й здобувати знання лише про божественне виявлення, але сутність Бога можна осягнути лише через віру. Оскільки сутність Бога невичерпна, то й творіння світу відбувається вічно. Звідси випливає, що Земля не може бути центром світобудови. Але людина водночас являє собою фокус природи, бо в людині всі природні можливості зведені до максимального ступеня. Тому людська природа загалом є суверенною. Якщо б людина спромоглася подолати свою обмеженість, вона могла б стати на рівень з Богом.

III. Розв’язати тестові завдання:

У чому специфіка філософії В. С. Соловйова?

1) західництво

2) слов'янофільство

3) метафізичний матеріалізм

4) вчення про всеєдність

5) ідеалізм

2. Де, у якій країні була концептуально розроблена філософська ідея "всеєдність"?

1) у Франції

2) у Росії

3) у Німеччині

4) в Англії

5) у Японії

БІЛЕТ №24

І. Дайте визначення поняття:

1. Агностицизм — напрям у філософії, при­хильники якого заперечують пізнаванність суті речей, об'єктивної істини

2. Номіналізм — філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні.

ІІ. Виконайте індивідуальні завдання:

1. Як співвідносяться за своїм змістом поняття „Бог” і „Закон” у філософській культурі Середньовіччя?

Співвідношення понять „Бог” і „Закон” можна проілюструвати на прикладі філософії Фоми Аквінського.

Спираючись на Арістотеля, Фома виводить п'ять непрямих способів доведення буття Бога:

1) «Все, що рухається, має причиною свого руху дещо інше». А початком руху є Бог.

2) Все, що ми бачимо і з чим стикаємось - є наслідок чогось, що його породило. А першопричиною є Бог.

3) Ми сприймаємо все, що відбувається навкруги нас або як необхідність, або як випадковість. Але випадковість - це лише недоступна нашому розуму необхідність (Бог).

4) все володіє різним ступенем краси та досконалості. А еталоном, абсолютним мірилом цих якостей є Бог.

5) все рухається та розвивається. Але лише Бог знає куди і для чого, і з якою метою все відбувається у природі.

Ці докази лежать у основі абсолютного переконання Фоми Аквінського

у приматі віри над розумом, у тому, що віра володіє більшою достовірністю, ніж знання. Звідси, на його думку, немає нічого принизливого в тому, що і наука і філософія є служанками теології.

Онтологія Фоми — ідеї у дусі креаціонізму. Вічним буттям володіє лише Бог (вплив ідей Аристотеля про матерію та форму: у матеріальних речах форма виражає загальний зміст (сутність) речі, а матерія пояснює індивідуальність та конкретність її існування).

Закон Фома Аквінський визначає як встановлення розуму і загального блага, яке "однародувано" тим, хто опікується суспільством (всеохоплююча влада закону). Закон є розум управління, правило і міра всіх людських діянь. Ознакою закону є його проголошення (обнародування).

Закони Фома ділить на 4 види:

- вічний закон - "сам божественний розум, що керує світом". Цей закон лежить в основі всього світового порядку, природи і суспільства.

- Природний закон - відбиток вічного закону у людському розумі є дія вічного закону у людському суспільстві. Природний закон приписує чинити добро і уникати зла. Природний закон є основою всіх законів, що створюються людьми;

- людський, або позитивний закон - приватні додатки природного закону. Його метою є розвиток позитивного у людині. Обов'язкова сила закону розповсюджується на всіх (включаючи законодавця і духовних осіб). Саме тому для Аквінського людський закон - це сила, яка примушує недосконалих за своєю природою людей коритись владі перед страхом покарання.

- Божественний закон, або закон одкровення - походить з Біблії. Він необхідний з двох причин:

• по-перше, людський закон не здатний повністю викорінити зло;

• по-друге, — через недосконалість людського розуму люди самі не здатні прийти до єдиного уявлення про правду, тому необхідно таке вище керування як Біблія. Сфера божественного закону охоплює
також і духовне життя, що є непідвладним людським законам.

Познавательные статьи:



Техника прыжка в длину с разбега

Тактические действия в защите

История Олимпийских игр

История развития права интеллектуальной собственности