Роль держави в системі соціального партнерства

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 9Следующая ⇒

Важливим чинником і передумовою поширення й розвитку со­ціального партнерства є проголошення і конституційне оформлен­ня ідеї створення соціальної держави. Після Другої світової війни у конституціях багатьох західних країн були сформульовані зав­дання побудови соціальної держави. В ст. 1 Конституції 1996 р. Україна проголошена як "суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава"¹. Однак, звичайно, це проголошення означає не реальний факт, а лише визначення пріоритетних шляхів розбудови української держави.

Формування соціальної держави не можливе без ефективної взаємодії органів державної влади з об'єднаннями й організація­ми, які представляють соціально-економічні й політичні інтереси різних груп населення, передусім таких визначальних в економіч­ному аспекті груп як наймані працівники і роботодавці. Для ста­новлення й розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки важливо формування саме української національної моделі соці­альної взаємодії. Могутнім суспільно-політичним чинником ста­новлення в Україні соціальної держави має стати усвідомлення і практична реалізація державною владою, об'єднаннями робото­давців, найманих працівників, суспільством в цілому основних принципів соціального партнерства.

Ефективні партнерські відносини владних структур з об'єднан­нями роботодавців та найманих працівників, інституалізація цих відносин не лише покращує соціально-економічну ситуацію в країні, але й звільняє державу від багатьох соціальних функцій.

Провідні вчені-економісти в галузі соціально-трудових відно­син, вважають, що за сучасних умов в Україні необхідне суттєве посилення як за масштабами, так і за результативністю держав­ного впливу на формування національної моделі соціально-трудо­вих відносин, на поширення соціального партнерства.

Соціальна держава, яку проголошено в Конституції України, бере на себе цілий комплекс загальнонаціональних функцій в га­лузі забезпечення гідного життя і вільного розвитку людини — осві­ти, охорони здоров'я, культури, реалізації в трудовій сфері, соці­ального захисту, тобто здійснення соціально орієнтованої політи­ки, що має безпосереднє відношення до соціального партнерства. Саме держава має коректувати стихійні процеси майнового розша­рування суспільства, встановлювати і гарантувати дотримання мінімальних соціальних стандартів (розмірів пенсій, допомог, заро­бітної плати і т. ін.), турбуватися про безпеку громадян тощо.

Завдання держави саме і полягає у створенні за участю органі­зацій роботодавців і найманих працівників ефективної системи со­ціального партнерства та запровадженні механізму, що забезпечує життєдіяльність цієї системи заради задоволення суспільних по­треб у галузі соціально-трудових відносин.

Держава в соціальному партнерстві відіграє кілька важливих ролей: власника, роботодавця, законодавця, арбітра (посередника), координатора. Стосовно державних підприємств органи державної влади виступають як роботодавці, і, відповідно, виконують харак­терні для роботодавців функції (зокрема, укладання і виконання колективних договорів). Інші основні функції держави в системі соціального партнерства такі: законодавча, право- і нормотворча, прогностична, організаторська, контрольна й арбітражна. Розви­ваючи систему соціального партнерства, держава ратифікує кон­венції Міжнародної організації праці, що передбачають покращан­ня умов для працівників і роботодавців порівняно з чинним націо­нальним законодавством і має забезпечувати виконання їх.

Заради створення і розвитку в нашій країні ефективної систе­ми соціального партнерства держава має взяти на себе й ефектив­но виконувати такі функції:

• узгодження між партнерами на національному рівні основ­них напрямів соціально-економічної політики в цілому, включа­ючи розробку мінімальних соціальних стандартів, основних кри­теріїв і показників соціальної справедливості, заходів захисту суб'єктів соціально-трудових відносин;

• формування й удосконалення механізмів і інститутів, що спри­яють узгодженню інтересів соціальних партнерів на всіх рівнях;

• створення відповідних органів для вирішення завдань розвит­ку соціального партнерства і регулювання соціально-трудових відносин; сприяння розширенню участі трудящих в управлінні підпри­ємствами, у власності й у прибутках, а також у державних і громад­ських справах;

• розвиток і стимулювання переговорного характеру процесу вре­гулювання конфліктів і протиріч, що виникають між сторонами;

• зменшення кількості й пом'якшення гостроти соціальних конфліктів шляхом розвитку і вдосконалення практики застосу-пання примирних і узгоджувальних процедур;

• формування реальних відносин соціального партнерства на державних підприємствах;

• заохочення роботодавців і працівників до розвитку відносин соціального партнерства;

• сприяння поширенню ідеології і культури соціального парт­нерства.

Держава як гарант конституційних прав громадян, найбільший роботодавець, законодавець, арбітр та активний учасник соціаль­но-трудових відносин має бути ініціатором розвитку системи соці­ального партнерства, а отже, сприяти укріпленню позицій пред­ставницьких органів як роботодавців, так і найманих працівників. Тому одним із основних завдань демократичної держави у форму­ванні громадянського суспільства і зокрема розвитку соціального партнерства має бути законодавче та організаційне забезпечення розвитку представницьких органів найманих працівників, сприян­ня підвищенню їхньої ролі у становленні й розвитку партнерських відносин.

Познавательные статьи:



Психологические особенности спортивного соревнования

Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации

Занятость населения и рынок труда

Социальный статус семьи и её типология