Поняття змісту освіти. джерела, фактори формув.,

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 7Следующая ⇒

Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

Джерелами формування змісту шкільної освіти є культура або соціальний досвід. Але зміст соціального досвіду, тобто культура, взята в цілому, ще не визначає змісту освіти в школі. В соціальному досвіді або культурі необхідно знайти більш визначені джерела, які формують зміст шкільної освіти. Вони визначають фактори відбору матеріалу, принципи конструювання і побудови його у відповідну структуру. Таким фактором є наука, виробництво матеріальних і духовних благ, досвід суспільних відносин, духовні цінності, форми суспільної свідомості, види діяльності людини (практично-перетворююча, пізнавальна, комунікативна, ціннісно-орієнтаційна, художня).

Комплектування змісту освітнього матеріалу з перерахованих джерел здійснюється з урахуванням конкретно-історичних та психологічних вимог. У відповідності з цими вимогами зміст соціального досвіду піддається педагогічній переробці. Він відбирається з позицій його цінності і потрібності для забезпечення активної участі випускника школи в житті й для розв'язування завдань розвитку психічних властивостей і якостей дитячої особистості.

Нарешті, при формуванні змісту освіти враховуються вимоги індивідуального розвитку дітей, їх здібностей, обдарувань та інтересів. З цією метою у змісті загальної освіти передбачаються крім обов'язкових предметів і навчальні предмети для вільного вибору, до яких учні можуть проявити особливий інтерес. Такий підхід сприяє поглибленому розвитку професійних інтересів, нахилів учнів.

Серед факторів, які впливають на відбір і формування змісту шкільної освіти, є також: потреби суспільства в освічених людях, мета, яку суспільство висуває перед загальноосвітньою школою на тих чи інших етапах свого історичного розвитку, реальні можливості процесу навчання, а також потреба особистості в освіті.

Основою для відбору змісту шкільної освіти є загальні принципи, що визначають підхід до її конструювання, і критерії, які визначають конкретне наповнення змісту навчального матеріалу в навчальних дисциплінах.

Які ж принципи слугують основою побудови змісту освіти? Однозначної відповіді на це питання в педагогічній науці немає. Так, І.Лернер і М.Скаткін, формулюючи ряд принципів, вважають, що кожен із перерахованих ними принципів, а їх більше 10, повинен обумовлювати такий навчальний матеріал, такий зміст освіти, який максимально сприяв би забезпеченню досягнення мети і завдань, що висуваються перед загальноосвітньою школою. Вони визначили такі принципи формування змісту шкільної освіти:

— зміст освіти повинен передбачати основи всіх наук, що визначають сучасну природничо-наукову і соціальну картину світу.Під основами наук розуміють сукупність фундаментальних понять, законів, теорій і їх базових факторів, основних типів проблем науки, її методи;

— зміст освіти повинен передбачати освітнє значення;

— зміст освіти повинен передбачати оптимально доступну й економну логіку розгортання основних знань при викладенні інформації про теорії, процеси, їх механізми, принципи дії;

— в основах наук необхідно розкрити основні галузі практичного використання теоретичного знання;

— введення в зміст освіти методологічних знань, розкриття процесу та історії пізнання, руху ідей;

— зміст освіти повинен передбачати ознайомлення як з основними, так і невирішеними науковими й соціальними проблемами, важливими для суспільного і особистого розвитку в цілому;

— необхідно реалізувати міжпредметні зв'язки.

Б.Лихачов виділив: 1) загальнометодологічні принципи формування змісту середньої освіти і 2) спеціальні принципи формування змісту з галузей науки, мистецтва, праці, фізичного розвитку.

Загальнометодологічними принципами формування змісту загальної середньої освіти є:

— освітній характер навчального матеріалу;

— громадянська і гуманістична спрямованість змісту;

— зв'язок навчального матеріалу зі змінами в суспільстві;

— системотворчий характер навчального матеріалу;

— інтегрованість навчальних курсів;

— розвиваючий характер навчального матеріалу;

— взаємозв'язок і взаємообумовленість суміжних предметів;

— гуманітарно-етична спрямованість змісту освіти;

— естетичні аспекти змісту освіти.

Серед спеціальних принципів формування змісту шкільної освіти виділяються такі:

— принцип відповідності навчального матеріалу рівню розвитку сучасної науки;

— принцип політехнізму;

— принцип єдності і протилежності логіки науки і навчального предмету.

Принципи формування ідейного змісту і художньої форми:

— принцип єдності ідейного змісту і художньої форми;

— принцип гармонійного культурного розвитку особистості;

— принцип ідейної спільності і взаємозв'язку мистецтва;

— принцип врахування вікових особливостей.

Принципи праці і фізичного розвитку:

— принцип суспільно-економічної доцільності і необхідності дитячої праці, її включення в продуктивну діяльність;

— принцип зв'язку праці з наукою;

— принцип відповідності дитячої праці вимогам сучасних професій.

Варіативна складова змісту загальної середньої освіти формується загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів (вихованців). Варіативна складова створює передумови для відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей регіону, а головне — для диференціації, індивідуалізації, а в старшій школі — профільності навчання, задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів з урахуванням умов роботи конкретної школи. Значення варіативного компонента в змісті шкільної освіти поступово підвищується. У початковій школі на нього відводиться 8—10 відсотків навчального часу, в основній — 15—20, у старшій — до 35

Навчальні програми мають відповідати високому науковому рівню, передбачати виховний потенціал, генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій. У них не повинно бути надто ускладненого і другорядного матеріалу; їх призначення — реалізовувати міжпредметні зв´язки; ідеї взаємозв´язку науки, практики і виробництва, передбачати формування умінь і навичок учнів з кожного предмета.

Відповідно до навчальних програм розробляють підручники і навчальні посібники.

Підручник — книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеної програмою і вимогами дидактики.

Підручник повинен забезпечувати науковість змісту навчального матеріалу, якість, точність, простоту і доступність викладу, чіткість у формулюванні визначень правил, законів, ідей. Він має бути написаний точною і доступною мовою, мати чітко розподілений навчальний матеріал за розділами і параграфами, містити ілюстрації, схеми, малюнки, виділення шрифтом важливого матеріалу. Не другорядним є і його художнє оформлення.

Структура підручника:

1. Тексти: основний, додатковий, пояснювальний.

2. Позатекстові компоненти: апарат організації процесу засвоєння змісту; запитання і завдання; інструктивні матеріали (пам´ятки, зразки розв´язування задач, прикладів); таблиці; написи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, карти, креслення та ін.); апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

За характером відображення дійсності тексти можуть бути емпіричними (відображати факти, явища, події, містити вправи, правила) і теоретичними (містити закономірності, теорії, методологічні знання). Більшість шкільних підручників містить тексти обох типів.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры